Владимир Лис - Стара холера

І справді ліг спати. Як був, зодягнений, поверх постелі на її ліжку. Вдома горілки Єва не тримала, отже, напився деінде. Когось змусив дати самогонки? Яке їй діло. Єва поскладала речі, помила посуд. Переконалася, що таки забрав і сережки, і ланцюжок, і гроші. Може, поклав у куртку, яка висить на стільці… Забрати? Може ж, не стане віддирати… Та вже коли дістала з кишені куртки свої прикраси, раптом відчула, наче щось гидке, волохате поповзло по її пальцях, долоні. Сахнулася, вернула вкрадене назад. Нехай, носити ці речі вона все одно не зможе…

Подумала: міг і тихенько вкрасти, нащо було геть усе викидати з шафи… Ні, не міг, така вже натура, звик по інших топтатися – і людях, і речах. Владу свою показувати, зіткану зі страху. А тут ще й з нею, «цьотушкою», були свої порахунки. І випив перед тим. Чи справді вже не бив матері? Як там тепер Павлина?

«Треба видоїти корову та свинку нагодувати», – подумала Єва. Попоравшись, Єва постелила собі на лавці на кухні. Довго не могла заснути, вслухаючись у звуки, що долинали з кімнати. Олег не хропів, тільки іноді похропував, час від часу скрикував, матюкався уві сні й далі спав.

«Павлино-Павлиночко», – подумала Єва.

Вкотре попросила у сестри пробачення. Попросила, а що з того?

Раптом подумала, що цей (не могла знайти слова) міг би бути її сином. У них з Арсеном. Не такий, звісно… У неї був би зовсім інший син… І якби Павлина лишилася…

«Я його задушу, – подумала Єва. – Або просто вб’ю. Його, а потім себе… Бог мене простить…»

І зрозуміла, що не зробить цього. Навіть не тому, що досі ні на кого не піднімала руки. Не тому, що боїться гріха.

Прийшла думка: «А Павлина б плакала, якби не стало її сина – мучилася?»

Напевне. Напевне, ой напевне…

Що вона знає про роки, прожиті там Павлиною? Чому люди од добра найріднішої людини стають такими, як її небіж?

Думка витекла, як вода крізь пальці. Єва ще й подивилася на свої пальці. Життя теж витече. То, може, не треба й думати. Добро, воно тоже витікає? Якби вона була трохи грамотніша, може, знала б відповідь… А може, і ні.

У хаті стояла задушлива нічна тиша. Не чути і звуків з кімнати. Чи він умер, здох, як той бездомний лютий пес?..

«Хай би так сталося», – подумала Єва і засоромилася грішної думки.

А коли нарешті заснула, то прокинулася од того, що на неї навалилося щось велике. Страшне і смердюче. Душить своєю вагою, здирає з неї одежу.

Спалах пронизав мозок. Олег, її ґвалтує Олег, небіж.

– Олеже, що ти робиш?

Він долонею затулив Єві рота.

– Молчі, б… Попользуюсь твоєй красотой… Только і всєго. Нє отпірайся, сука… Нє поможет…

Єва все ж опиралася, як могла. Та відчувала: він от-от переможе. І справді зґвалтує. Рука, яку вдалося вирвати, ковзнула по столу біля лавки. Чогось торкнулася. Зрозуміла – то залізна ваза, куплена колись у сільмазі, в яку вона іноді ставила квіти, а літом колоски. Схопила вазу й щосили вдарила насильника по голові. Раз і вдруге – вже по плечу.

Олег захрипів і посунув донизу. Звалився на підлогу. Єва зірвалася з лавки, щоб утекти, та коли взялася за дверну клямку – спинилася. Олег темнів на підлозі й не озивався жодним звуком. Господи, вона його вбила?.. Єва ледь не закричала. Пересилюючи страх, наблизилася. Торкнулася. Ґвалтівник мовчав і… начеб не дихав. Ні, здається, ще дихає, але ледь-ледь. Що ж робити? Пождати до ранку, а там будь що буде… А раптом він помре до того часу?.. Єва намацала на плиті сірники, запалила, подивилася на годинник на стіні. Чверть на другу. До ранку ще далеко. А якщо цей вивертень, гидотник, але ж людина, до того ж її небіж, не доживе до ранку? Та й боїться Єва лишатися з ним у домі.

Забрала постіль з лавки, вдягнулася і пішла крізь хляпанину ранньої весни будити фельдшерку – натоді їхня дільнична лікарня стала вже ФАПом 30 30 Фельдшерсько-акушерський пункт. . Добудившись, пояснила Тоні, що так і так, грабіжник до неї вламався, став душити, вона й стукнула його по голові, як не убила, то покалічила, мабуть. Що то її небіж, рішила поки не казати. Фельдшерка відповіла, що обов’язково треба до участкового зайти. Дільничний міліціонер, видать, трохи причмелений з вечора, довго не міг повірити, що якийсь грабіжник посмів ломитися до хати на довіреній йому території. Все ж пішов, при повній формі, з пістолетом у кобурі, якого дістав, щойно наблизилися до хати.

Та коли запалили світло, нікого у Євиній домі не виявили. Тільки коло лавки темніла невелика пляма крові. Не було Олега і в кімнаті.