Тетяна Пахомова - Карпатське танго

– Пане дохтор… А до якого мені лікаря йти, як у мене всі суглоби викручує?..

І я не маю що порадити… Не тому, що не знаю, а якраз навпаки – тому, що задосить знаю. Що їм – до ревматолога… Або до ендокринолога: порушення в роботі щитоподібної залози теж спричиняє набрякання, скутість і болі суглобів. А чи до кардіолога. А взагалі-то найкраще розпочати ходіння з терапевта. І якщо знайдеться в цьому ланцюжку фахівців хоч один надто самовпевнений медик, ще й колишній студент-трієчник, то таємниця болю в суглобах буде помилково потрактована й пролікована за схемою «одне лікує – інше руйнує». Хвороб є сотні тисяч, а кількість їхніх комбінацій годі й полічити. Закони хвороб не вписуються в графіки й формули, як у фізиці, математиці чи хімії. Їх не можна описати якимись моделями. У законах хвороб стільки ж винятків, скільки й правил, а винятки такі значні, що мають власні правила. Інфаркт може скидатися на пневмонію, апендицит – на грип, грип – на апендицит, гастрит – на інфаркт, а інфаркт – відгукуватися блювотою й болями, як гастрит. Усі ці болячки можуть мати стерту або «німу» клінічну картину. Медицина – це галузь знань, у якій закономірності діагнозів нагло зіштовхуються з нетиповими симптомами, а перебіг хвороби непередбачуваний. У медичного діагнозу ніколи не буває стовідсоткової гарантії точності. Ні-ко-ли… І на це не впливають ні вік, ні знання, ні поважний титул лікаря.

Від людини в трішки пом’ятому білому халаті не залежить несподівана комбінація кількох хвороб. Не залежить цікава медична спадковість. Ризики ускладнень… Лікування пацієнта – це проходження лікаря разом із хворим тоненькою мотузкою, натягнутою над прірвою – між берегами Хвороба й Здоров’я. Звідти, з туману Випадку, простягає свої кістляві руки Смерть. Вона терпляче очікує, коли ти випишеш не ті ліки, чи знехтуєш якимсь аналізом, чи банально вирішиш почекати до завтра, бо сьогодні був важкий день… Та під час складних перегонів типового й нетипового, відомого й невідомого, поспіху й очікування, рішучості й невпевненості, закономірності й винятку я мушу зібрати й відшліфувати до бездоганної досконалості те, що залежить тільки від мене, – свої знання. Матиму міцні знання – рішуче переведу людину на берег квітучого саду життя. Не повинні прогалини в моїх знаннях стати причиною тих п’яти відсотків неправильних діагнозів, що призводять до смерті пацієнта. Лікарська помилка є, була й буде. Фатальні п’ять відсотків сумної медичної статистики є для пацієнтів смертю, а для їхніх родин – зламаними долями.

Я люблю вчитися. Знання – це порядок і свобода у твоїй голові. Уже як щось робити, то робити добре. Або не робити зовсім. У медицині насамперед. У нашій сільській школі малювання викладала вчителька, яка зовсім не вміла малювати, навіть коло від руки. Зате впевнено й амбітно критикувала та вимагала від нас гарних малюнків, нічого не показуючи й не пояснюючи… У медицині так не вийде. Тепер розумію, що вчитель може одних навчити, а інших – ні. Швачка може дозволити собі кривий шов. Журналіст – надрукувати красиву чи огидну, але брехню. Шкода від того, що вони зробили щось не те, не висітиме на їхньому сумлінні багатотонною каменюкою. Вона не є життєво важливою для конкретної людини. Якщо вони й несуть відповідальність за свої помилки, то набагато меншу, аніж медик. Лікар-проводир стає для пацієнта або богом, або дияволом. Для моєї господині і її сина лікарі, на жаль, стали другим. Ну що ж, у медицині помилка одного лікаря – хоч і сумна, та можливість навчитися для іншого. І врятувати майбутніх пацієнтів. Колись усе-таки час покаже, що там у Саші таке…

Ізабель і я, будучи інтернами, набували навіть не стільки нових знань, скільки виваженості в прийнятті лікарських рішень. Це на іспиті тебе похвалять за швидкість відповіді, а в реальному житті твій поспіх може стати фатальним для пацієнта. Утім, як і неквапливість. А ще за півроку мій лікарський досвід обріс важливими навичками й знаннями. Навіть такими, про які ще обережно написано в старих підручниках із медицини. Цивілізація таки змінює анатомію людини. Людську еволюцію добре видно й у ротовій порожнині: зуби-«вісімки», або зуби мудрості, насправді в багатьох людей взагалі не прорізуються. Колись кутні зуби допомагали пережовувати грубу сиру їжу, та за тисячі років полегшення, що дала людям термічна обробка їжі, організм багатьох відкинув потребу в цих «жорнах». От і тепер на прийомі я часто бачив: якщо навіть і настав час появи зубів мудрості, нижня щелепа пацієнта вже й не має місця для нових мешканців. Та часто організм усе одно виконує свою генетичну програму: зуби вперто намагаються вилізти, посуваючи сусідів і провокуючи нестерпний біль. Доводиться видаляти їх, щоб полегшити муки пацієнтів. Через ті ж харчові лінощі предків і зменшення довжини нижньої щелепи почастішали випадки неправильного прикусу. А він теж здатен спровокувати в організмі багато болячок: проблеми з травленням, часті головні болі й ранню втрату зубів через нерівномірний розподіл навантаження. Людина майбутнього, швидше за все, матиме вже не тридцять два, а двадцять вісім зубів. Пропорції людського обличчя теж зміняться. І хтозна, які нові сюрпризи готує людству еволюція?..