– Ми не займаємося такими прогнозами, – була відповідь. – Але якби так сталося, будь-яка заява чи декларація не переважила б факту недемократичності виборів. Коли у нас були сумніви щодо політики України, її незаконних операцій із продажем зброї, ваш Президент не отримав запрошення на празький саміт.
Щодо українських високих посадовців, найбільше компліментів у Брюсселі довелося почути на адресу міністра оборони Євгена Марчука. Його план реформування Збройних сил нашої держави був названий таким, що здатен зробити їх сучасними і мобільними, його мислення – також дуже сучасним і прогресивним. А зусилля пана міністра з реформування наших Збройних сил, щодо приведення їх до тих стандартів, які відповідають вимогам НАТО, як було сказано, дуже вітають і схвалюють на всіх рівнях натівського керівництва.
Питання від України до НАТО
Природно, українських журналістів цікавили різні аспекти приєднання України до альянсу, зокрема ті, що стосуються саме військової реформи і її наслідків. Кореспондент «Волині» під час однієї із зустрічей пригадав слова видатного польського письменника Станіслава Лема про те, що після реформування польське військо можна побачити хіба що під мікроскопом. Різко зменшиться й українська армія. Але чи не може трапитися так, що армію ми зменшимо, а до НАТО нас так і не приймуть? Чи не залишиться тоді Україна віч-на-віч зі своїми проблемами і зі своїми сусідами, які мають до неї територіальні претензії?
– Я не сказав би, що польська армія така вже маленька, – була відповідь. – Адже вона нараховує, здається, 150 тисяч військовослужбовців. Звичайно, і в Польщі ця реформа була болісною, але вони провели її послідовно, до кінця, хоч були й певні проблеми, яких можуть уникнути українці. Але реформування війська повинно бути внутрішньою потребою України. Навіщо вам цілі склади, така велика кількість застарілої військової техніки? Проти кого і як ви її будете застосовувати? Чи може бути так, що Україна реформує армію, а до НАТО її не приймуть? Таке уявити можна, але це вже залежатиме від самої України.
Відразу кілька журналістів поставили питання, яке в Україні не афішується, але про яке говорять військові і яке дуже непопулярне в їхньому середовищі.
– В Україні говорять про вимогу НАТО, аби Україна не мала військових частин ближче ніж за 80 кілометрів від кордону. Отож, на західному кордоні України вже скорочують і ще планують скоротити чи перевести кудись подалі ряд військових частин, розташованих у прикордонній зоні. Якщо йдеться про вступ України до НАТО, то така вимога втрачає сенс, а якщо ні, то невже НАТО боїться, що Україна як держава, пов’язана хартією про особливе партнерство з НАТО, загрожуватиме чимось такій потужній організації?
У відповідь один, а за ним і другий високі посадовці НАТО зробили великі очі й заявили, що вперше чують про таку вимогу НАТО щодо України. Так, мовляв, вони знають, що скорочуються, ліквідовуються військові частини й біля кордону, але це ж добра воля України, її власна ініціатива. До чого тут якісь натівські вимоги? Запахло лицемірством. Адже якщо про цю проблему говорять і на заході, і на півдні України, то вона таки є. Зауважу: про те, що в наступні роки має бути розформована або перенесена вглиб 51-ша механізована волинська бригада, розташована у Володимирі-Волинському, доводилося чути і від наших військовиків.
Колега з газети «Одесские известия» вперто і наполегливо, здається, майже всім із тих посадовців, з якими ми зустрічалися, ставив одне й те ж запитання: «НАТО під час бомбардування Югославії обіцяло компенсувати втрати всім, хто їх зазнав при цьому, а відомо, яких втрат на кілька мільярдів доларів зазнало українське Дунайське пароплавство. Однак ці втрати досі не компенсовані. Коли ж це буде зроблено?» Один відповів, що він узагалі не чув про таку обіцянку, інший – що так, здається, таке зобов’язання було, але, чому воно не виконується, він не знає.
Цікавило нас і те, чи НАТО сприятиме позитивному вирішенню подальшої долі тих офіцерів, котрі звільняються зі Збройних сил України внаслідок скорочення. У відповідь пролунало, що так, НАТО поставило ряд вимог щодо пенсій і виплати компенсації, але далі відстежувати їхню долю – то вже прерогатива української влади. Україна повинна бути зацікавлена сама, щоб в армії залишилися найбільш кваліфіковані, боєздатні й освічені офіцери.
Українська місія в НАТО
Під час приїзду українських журналістів до штаб-квартири НАТО у червні 1997 року тодішній Посол України в країнах Бенілюксу (Бельгії, Нідерландах і Люксембургу) Борис Тарасюк запропонував нам навіть посидіти в кріслі представника України при НАТО, колишнього міністра оборони Костянтина Морозова, оскільки тоді він якраз був у відпустці. З 1998 року, згідно з указом Президента, діє вже ціла місія України при НАТО. І очолює її військове представництво, за неписаною, очевидно, традицією, теж іще один колишній міністр оборони, генерал армії Володимир Шкідченко. Обіцяного пана генерала не було, він теж перебував, як нам сказали, десь у від’їзді, зайнятий підготовкою до самміту НАТО. А ось із першим заступником голови місії, відомим дипломатом Михайлом Осначем (очолює місію посол Борис Хандогій) ми зустрілися і мали досить тривале спілкування.
Читать дальше