Ник Ремени - Не плач, кохана!

Вночі я знову не спав. Десь читав, що від любові до ненависті один крок. Я відчув це на собі. Я зненавидів її. Вигадував для неї покарання, щоб ця сука пам'ятала мене до кінця життя.

Але гнів швидко змінився на милість. Я згадував, що їй довелося пережити. Що п'яний грузин спочатку зґвалтував її, потім схилив до співжиття, що з-за нього вона мотає термін. Але як вона могла допустити таке: жити зі мною і одночасно з іншим чоловіком?!

Вранці, втомлений, хиткою ходою я вийшов з барака. Озирнувся навколо. Ліхтарі, прожектори, високі огорожі, колючий дріт, сірий колір старих будівель.

Вже зійшов сніг. В основному його вивезли за високий паркан з колючим дротом. А той, що залишився, злизало скупе березневе сонце.

Вчора перший раз очистили повністю попереджувальну смугу. Стала видна чорна доріжка землі, яка відділяла огорожу від бетонки.

Згадалися слова Блока: «Все будет так. Иного нет».

«Життя одноманітне і нудне. Мені від нього нічого не треба. Зараз залізу на високий паркан, — подумав я. — Нехай автоматна черга припинить всі мої страждання».

Я перетнув смугу. Це помітив боєць на вишці. Пролунала автоматна черга. Я повинен вже бути мертвий. Але чому я живий?!

В цей час сильний удар звалив мене з ніг. Я втратив свідомість. Коли отямився, побачив Ольвача, Молдавана і Чуба.

— Я його зараз у карцер спущу. Будемо розбиратися, як з ним вчинити. Може строк додати за спробу до втечі? — говорив розгніваний Ольвач.

— Він нікуди не збирався тікати. У нього з головою сьогодні не в порядку. З ранку лізе куди попало, — пояснював Молдаван.

— Його, мабуть, треба лікувати, а не карати, — додав Чуб.

— Знаю я вас, — говорив з прононсом Рябий уже спокійним, командним тоном. — Якби він зробив ще рух, не стрілець, я уклав би його тут же.

— Ні про яку втечу не може йти мова, — переконував Ольвача Молдаван.

— Він і вранці втрачав свідомість, — додавав Чуб.

Побачивши, що я розплющив очі, Ольвач вдарив мене в живіт носком хромового чобота.

— Вставай і друзів своїх дякуй. Вигороджують тебе, аж піна з рота летить. Я б тебе тут же і прикінчив за спробу до втечі.

— А мені все одно, — байдуже промовив я, не встаючи з землі. — Стріляйте!

Ольвач на мить оторопів. Він грався наганом, розмірковуючи, як йому вчинити.

— Не городи казна що, — Миша різко підняв мене з землі. — Підемо відіспишся.

— Зникніть з моїх очей, поки я добрий, — у нагані барабан повністю забитий. І, як знаєте, він стріляє, — знову почав нервувати Ольвач.

— Що сталося? — запитали мене друзі, коли ми відійшли на безпечну відстань.

— Клава ділить мене з іншим мужиком.

Мишко зупинився, подумав, потім впевнено сказав:

— Не може в неї бути іншого чоловіка. Всі розмови у неї тільки про тебе.

— Може. Вона мені сама сказала.

— Ти розберися спочатку, потім на колючий дріт лізь, — вставив Іван. — Я теж хотів покінчити з собою. Спасибі вам. Врятували.

— Нічого розбиратися. І так все ясно.

— Підійди до неї, розпитай, — наполягав Миша.

— Ні. З мене досить того, що знаю.

Я сказав Миші неправду. Мене дуже хвилювало, з ким ділить мене Клава.

Ми з нею кілька днів не підходили один до одного. Я ламав голову, хто ще ділив зі мною, як мені здавалося раніше, жінку, яка належала тільки мені.

В голову лізли різні здогадки. Між іншим, задавав собі питання: чому в неї не могло бути чоловіка. Адже познайомилися ми з нею нещодавно. Вона відсиділа більше чотирьох років. І мала право на особисте життя.

Клава теж нічого не говорила. Вона тільки витирала сльози, крадькома поглядаючи на мене.

Що сталося? — не міг второпати, в чому справа, Вася.

Я нічого не відповідав, бо не знав, що відповісти. У мене як і раніше не вкладалося в голові, як це можна займатися любов'ю зі мною, зі мною проводити разом час, збиратися зі мною прожити життя і одночасно займатися коханням з іншим чоловіком.

Миша не давав мені спокою.

Ось і на цей раз він сказав:

— Підійди до неї, розпитай, що до чого. Я впевнений, що з вами щось не так.

— Що питати, якщо все вже сказано.

— Ти ніби з неба впав. З Клавою щось недобре діється.

Молдаван махнув рукою. Коли Цвях в черговий раз зупинив дробарку, підійшов до Клави.

— Що з вами діється. Валера на колючий дріт поліз. Його ледь не угробили. Ти постійно в сльозах. Ви кінчайте ребусами займатися.

Клава мовчки вислухала його і нічого не відповіла.

Миша намагався довести розпочате до кінця.

— Що в тебе там за мужик?

Клава заплакала і втекла в конторку.