Ник Ремени - Не плач, кохана!

Говорили про Цвяха, якого після всього ним зробленого ми називали тільки Васею. Тільки з теплом у голосі. Такі люди в нашому житті зустрічалися рідко. Але вони все-таки є.

Без особливих труднощів відкрили двері ключем, зайшли в приміщення. Вася казав, що вони «влізли» в будинок, що роботи там непочатий край. Але нас не бентежили нефарбовані підлоги, стіни без штукатурки, порожні дверні пройоми.

Головне, на нас війнуло теплом. Ще жеврів вогонь у грубці. Біля неї стояло відро з вугіллям і черпаком. Я налив у відро води, помішав вугілля і засипав у грубку. Вугілля затріщало.

— Така теплінь, — зраділа Клава.

— Тридцять градусів, — сказав я.

Пройшли в зал. Там нас чекав ще один сюрприз: був накритий стіл. Посередині його стояла пляшка вина. Красувався невеликий вафельний торт. Стояли тарілки з салатами, виднілися дві гірки акуратно нарізаного хліба.

Ми посміхнулися. Я міцно обняв Клаву і не міг від неї відірватися. Я ще ніколи в житті нікого так не бажав, як її. Ми стояли обійнявшись, я насолоджувався її обличчям, тілом. А між ніг випирало з штанів, нагадуючи про те, що дає нове життя, що об'єднує чоловіка і жінку в одне ціле.

Я впирався цим між її ніг. Вона відчувала його пружність, але, здається, не помічала цього. Тривав нескінченний поцілунок. А мною вже оволоділо бажання, яке я відчував, коли завалив її на мішки. Непереборне бажання, що не терпить зволікань.

Завалив кохану на підлогу.

— Що ти робиш? Почекай. Давай, щоб у нас все було по-людськи.

Вона встала. Не поспішаючи звільнилася від своїх гнидників.

Я стояв, як заворожений, не сміючи відірвати очей від її худенької фігури, білої ніжної шкіри, настільки ніжної, що вона, здається, просвічувалася.

— Що ти стоїш? Роздягайся.

Миттю звільнився від подертих гнидників, теж в костюмі Адама і Єви обійняв її. Зовсім голу, таку, якою не раз вона приходила до мене у снах.

Ми займалися з нею любов'ю прямо на підлозі. Тільки відчули прилив справжньої пристрасті, як мені зробилося дуже добре. Липка рідина в який раз вихлюпнулася назовні. Я винувато опустився на підлогу поруч з Клавою.

Треба ж так схибити. Я боявся дивитися коханій в очі. Не знав, що вона скаже мені за те, що наші пристрасті обірвалися в самий їх розпал.

На мій подив, вона спокійно встала з підлоги, посміхнулася і підбадьорила мене:

— Не переживай. Нічого страшного. У нас ще є час. Йдемо поїмо.

В одязі Адама і Єви ми сідаємо за стіл. Дивлюся на її білі груди з коричневими сосками, на прозору білу шкіру. Мене вражає її худоба.

Боюся подивитися їй в очі. Вона розуміє мою пригніченість, пропонує:

— Давай вип'ємо на брудершафт.

Ніколи у своєму житті, ні з ким не пив на брудершафт і навіть не мріяв про це. А тут мені випала така можливість, якій я безмежно радий. Випити і з'єднатися з коханою.

Ми випиваємо, притискаємося один до одного, мої губи міцно з'єднуються з її ніжними губами.

Відірвавшись від неї, я шепочу:

— Яка ти гарна, яка ти красива, яка ти бажана.

— Ти мене не кинеш? Ніколи не кинеш? Що б ні трапилося?

— Як я тебе можу кинути, якщо без тебе не уявляю свого майбутнього життя. Ми завжди будемо разом!

— Завжди?

— Так.

Обіцяєш?

— Інакше я просто не зможу існувати.

Ми знову обнімаємося. І вино, і їжа відразу відійшли на другий план. В одну мить опинилися на підлозі. Але не встигли віддатися пристрасті, як мені знову зробилося дуже добре.

Я підхопився з підлоги, розчарований черговою невдачею.

Кохана продовжувала лежати.

— Підійди до мене, — поманила пальчиком. — Нагнись!

Коли я нахилився, вкотре міцно обняла і не відпускала до тих пір, поки їй не стало добре. Подивилася на ходики на стіні, радісно прошепотіла:

— У нас ще є шанс! Ми встигнемо отримати своє.

Ми сідаємо за стіл в одязі Адама і Єви. Наливаємо вина. Трохи втомлені, заспокоївшись від першої зустрічі наодинці, заводимо розмову про майбутнє, що останнім часом все більше хвилює наші голови.

— Як нам звідси вибратися? — запитує швидше себе, ніж мене, Клава.

— Прийде час і нас просто випустять, — відповідаю на її питання.

— А мені здається, що ми тут назавжди. Що вони знайдуть причину, щоб накинути новий термін, — вона сумнівається, що отримає близьку свободу.

Я теж страшенно боюся залетіти. Із-за дурості у нас багатьом строк накинули. Мені часто здається, що хтось із працівників табору знайде привід, щоб не випустити її і мене на волю.

Свобода. Я б пив її як холодну джерельну воду. Вісім років. А мені здається, що я прожив тут ціле життя. Нари, бараки, колючий дріт, «стріляючі» кедри, смердючі онучі — ось моє молоде життя.