Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

І все ж не річка. Бо річка ж була іншою зоною!

Річку, нашу дорогу Золоту Бистрицю, було осквернено. Раніше для кожного з нас вона була чимось на зразок найвищого прояву літа, його чуттєвою концентрацією. Ми, юні натуралісти, зелені патрульні, піонери-герої, ганяли до неї на роверах, стрибали в її зеленуваті води з берегів і кладок, бісилися й казилися в її штучних ковбанях, розкладали над нею вогнища, викурювали перші в житті сигарети з фільтром, влаштовували масові бійки район на район (проти нас були Майзлі, Гірка за нас), а надвечірньої пори в її зарослях-джунґлях підглядали за гріхопадіннями старших пацанів або солдатів авіаполку та їхніх добровільних жертв, з яких не одна могла виявитися нам ровесницею. Деякі з них уже не обходилися без ліфчиків, і це був сигнал для нового сезону полювань. Чи знали ми тоді слово «вуаєризм»? Абсолютно ні. Та все одно річка була головним сенсом нашого літнього існування. І коли світ затягувало дощами (як тоді 69-го, року великої повені), ми не могли знайти собі місця й мало не з розпачем відраховували змарновані без нашої райської річки дні канікул.

Тепер же виявлялося, що на її берегах трапляються безголові трупи. І хтось їх такими робить: людина не може позбавити себе голови сама. Хіба що покладеться нею на залізничну колію, але це не той випадок. Отже, тут не обійшлося без убивці. Хтось учинив це макабричне злодіяння, а потім приволік нещасного трупа на берег. Обвисле, велике, атлетичної статури і, мабуть, вельми громіздке мертве тіло. Двиганити такий тягар і незручно, й невдячно. Тобто вбивця напевно був не сам. Убивця та його спільники. І вони десь тут, коло нас, у цьому тихому місті, де нічого не відбувається, вони лазять цими надрічковими зарослями і збуджено дихають, визначаючи майбутню жертву й витріщаючись на неї приблизно так, як Дзюні Стрончевської Фелюсь на мене.

Що все-таки трапилося? За яких обставин? Як і чому? Нам понад усе хотілося знати деталі, проте радіо ними не ділилося. Тільки один і той самий текст по кілька разів на день протягом ледь не тижня: «Особу вбитого не встановлено. Татуювання та інші особливі прикмети на тілі відсутні. Телефонуйте 02».

Містом неминуче поповзли чутки і взаємосуперечливі версії. В такому місті, як наше (а надто ж у тодішні часи), обов’язково знайдуться оповідачі, що знають усе з перших вуст, позаяк самі чули, як близька родичка далекого знайомого, троюрідний небіж котрої одружився з молодшою дочкою старшої прибиральниці з управління карного розшуку (варіанти: судово-медичної експертизи, прокуратури, нелеґальної детективної компанії), переказувала, як усе є насправді та що за тим усім стоїть.

Почалося все начебто з телефонного дзвінка й історичної фрази: «Міліція, Алькапоне вигріб трупа!» Це не звучало аж так епічно, як «завалився “Космос”», але все ж призвело до певного завихрення в голові чергового — до речі, того самого. Дзвінок у міліцію здійснила місцева похилого віку мешканка; щоранку о цій порі року вона виганяла в надрічкові зарослі невеличке стадо своїх кіз. У цій процедурі її незмінно супроводив так само місцевий, напіввуличний кундель Алькапоне. Того ранку він раптово дуже занепокоївся, пробігаючи попри відому в околиці кладку. Неподалік від неї на березі лежав кількаметровий уламок залізобетонної труби, забитий усіляким лахміттям, переважно мішковиною, впереміш із лопушинням та гілками. На берегах наших річок уже тоді громадилося повно такого незрозумілого хламу, невідомо звідки й коли занесеного й покинутого. Уламок труби, про який мова, лежав на тому місці щонайменше зо два роки — не інакш як від часів уже згаданої великої повені. Алькапоне ця штука ніяк зворушувати не мала б: він пробігав повз неї тисячі разів. Однак цього, тисяча першого, він зловісно загарчав і, кинувшись до труби, почав шматувати все, що в неї набилося з мішковиною включно, й передніми лапами розкидати навсібіч усе, що траплялося. За якусь мить із труби, дещо по-блюзнірському вітаючи денне світло, пружиною вистрелила велика розчепірена п’ятірня. Тітонька з козами стала кликати на допомогу, зовсім не тямлячи себе від жаху. Її довелося двічі відходити нашатирем, а відтак і сусідською калганівкою.

Що труп не такий собі звичайний, а ще й безголовий, прибулі на місце події експерти слідчо-оперативної групи побачили щойно після докладного вивчення вмісту труби та його цілковитого розгрібання. Тоді й виявилося, що знайдене тіло не лише без голови, але й без жодного одягу, тобто цілком оголене і при цьому наділене просто-таки видатних розмірів статевим членом, що й викликало перші пожвавлені реакції експертів і породило перші версії. Згідно з початковими і наразі приблизними оцінками фахівців убивство відбулося не більше дванадцяти годин тому (найімовірніше, сім-вісім), годин п’ять із яких тіло пролежало у схованці, з чого неминуче випливало, що на місце знайдення воно потрапило вже мертвим. Убивство, отже, відбулося деінде.