Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

Вони познайомилися лише три місяці тому, коли Антон відвідував у військовому шпиталі пораненого в АТО друга. Євгенія біля шпиталю робила репортаж про ставлення пересічних громадян до АТО. Вона зупинила Антона у військовій формі на виході, щоб узяти інтерв’ю. Він завжди відмовлявся від коментарів і взагалі не любив телевізійників і телебачення загалом, але цього разу чомусь погодився. Можливо, тому що інтуїтивно відчув, що Женя належить до його групи крові. Її чарівна посмішка і грайливі карі очі притягували ніби магнітом. Аби побути хоч трохи біля неї, Антон був готовий відповідати на провокаційні запитання дівчини, чи не вважає він себе вбивцею, а АТО карною операцією проти мирного населення Донбасу. Женя намагалася триматися впевнено, ставлячи йому, військовому Збройних сил України, такі гострі запитання, але Антон відчував хвилювання Жені і те, як швидко б’ється її полохливе серце. Дитинна відчайдушність Жені відразу викликала симпатію в Антона, хоча він і не поділяв її поглядів, радше навпаки, і взагалі вважав телевізор «кублом зла», а всіх телевізійників – стерв’ятниками. Коли вони розсталися, Антон не міг позбутися нав’язливого бажання почути бодай ще раз її дзвінкий дівочий голос. Потім він уперше дочекався Євгенію біля офісу телеканалу. Виявилося, що бажання зустрітися було взаємним. Із Женею було радісно і якось неймовірно легко. Наче вони знали одне одного багато років. Євгенія намагалася здаватися дорослішою. Її підвищили до ведучої вечірнього ток-шоу, і це її тішило. У Жені була місія – об’єктивно висвітлювати ці складні для країни події. Тому вона не зважала на агресивне ставлення до її роботи більшості знайомих і друзів.

Із Женею Антон намагався уникати теми АТО. Коли ж розмови неможливо було уникнути, пояснював, що зараз неможливо бути об’єктивним. Було очевидно, що це війна з Росією і треба захищати Україну від агресора. Але Женя цього не розуміла і з екрана телевізора вперто називала АТО – внутрішнім конфліктом, який треба вирішувати не силою, а за столом переговорів. Антон не сперечався, бо не бачив у цьому сенсу. Йому ніколи і ні з ким не було так добре, як із Женею. Від самого ранку і до вечора він відчував серцем, що поруч нього та людина, з якою йому хочеться радіти життю.

Женя підбігла до Антона, одночасно зрадівши і здивувавшись, що він зустрічає її після ранкового запису програми. Та ще й із квітами!

– Так захотелось тебя увидеть, что отложил все дела,– посміхнувся Антон, звернувшись до Жені російською.

– Чудово! – посміхнулася й Женя.– Давай проведемо цей день разом! Я страшенно голодна.

– Давай десь щось перехопимо? – запропонував Антон.

– Краще поїхали до мене! – весело і спокусливо глянула на нього Євгенія.

Вони купили морозива, пляшку Шардоне і стиглих фруктів у найближчому супермаркеті і приїхали в її затишну однокімнатну квартиру. Антон, як завжди був мовчазний, але ще більше зосереджений. Мав до Жені розмову, якої ніяк не наважувався розпочати. Женя прийняла ванну. Потім вони кохалися до нестями, і вона заснула в Антона на плечі, згодом, обережно прибравши руку з-під її голови, він вийшов із квартири. Гуляючи вулицями вечірнього Києва, Антон із насолодою запам’ятовував останні миті мирного життя. Безжурні перехожі навіть не думали про те, що за якихось сімсот кілометрів у цій країні ллється кров і люди вбивають одне одного.

Повернувшись до квартири, Антон одразу почув голос Жені, який лунав із телевізора.

– Як, по-вашому, можна зупинити конфлікт на Сході країни?

– Припинити обстріли на всій території Донецької та Луганської областей,– відповідав Жені голос експерта-політолога.

Антон роззувся і пройшов до кімнати. Женя в домашньому халаті сиділа на ліжку і дивилася ефір власної програми. Вона їла морозиво зі своєї улюбленої чашки, яку Антон їй подарував.

– Як ви вважаєте – хто, все-таки, винний у розв’язуванні конфлікту на Донбасі? – цікавилася Женя з екрана телевізора.

– Радикально налаштовані націоналістичні сили,– упевнено відповідав експерт.

Антон не витримав такої відвертої брехні і вимкнув телевізор.

– Навіщо ти вимкнув? – здивувалася Женя.– Я ж дивлюся!

Женя підхопилася з ліжка, щоб увімкнути телевізор. Але Антон завадив їй це зробити.

– Тобі не набридло слухати ці нісенітниці? – завівся Антон.

– Чому нісенітниці? Хіба ти не згоден, що люди мають право на власну думку? Культуру, традиції, спілкуватися тією мовою, якою звикли?