Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

Нарешті «таблетка» зупинилася біля залізного КУНГа.

– Швидко за мною! – скомандував Бандерас.

Ірина вийшла з машини і поквапилася за Бандерасом, який уже підіймався сходами КУНГа. Усередині на них чекали Індіанець та Мореман. Розвідники ретельно оглядали приміщення. Обидва здивовано подивилися на Ірину, але побачивши суворе обличчя Бандераса, не наважилися про щось питати. Вікна були відчинені, однак різкий трупний запах усе одно не вивітрився. На столі лежав мертвий військовий.

– Це ж Коваленко! – вирвалося в Ірини.

– Док, огляньте труп,– наказав Бандерас.

Ірина наблизилася до Коваленка, одягла гумові рукавички і спробувала підняти задубіле тіло зі столу. Мореман кинувся допомогти Ірині і вони разом підняли важкий труп.

– Схоже на серцевий напад,– спробував по-чорному пожартувати Мореман, побачивши велику кров’яну пляму.

– Ножовий удар у серце,– констатувала Ірина.– Такий самий, як і в Музики.

Бандерас нічого не відповів, наче знав це наперед. Індіанець підійшов до командира й передав йому залізну деталь – реле часу від міни.

– Це, Ходок,– тихо мовив Бандерас.– Він виманив Коваленка сюди з вибухівкою і влаштував нам пастку.

– Ось чому він не влучив у балці,– додав Індіанець.– Хотів привернути увагу до цього місця.

– Так. Я теж про це подумав,– погодився Бандерас.– Ходок знає хто ми і вирішив підірвати всіх разом.

– Бавиться, тварюка, як зі сліпими кошенятами,– не стримався Мореман.

– Але ж і ми здогадуємося, хто він,– промовив Індіанець.

Бандерас і Мореман із подивом втупилися в Індіанця, який із переможним виглядом дістав із кишені люльку.

– Це я знайшов біля вагончика,– ледь стримуючи задоволену посмішку пояснив Індіанець.

Бандерас схопив люльку, мов якийсь скарб. Він ретельно розглядав її й навіть понюхав.

– Свіжа,– підтвердив Бандерас.– Моляр на блокпосту вирізує такі самі!

– Я ж одразу сказав, що диверсант – це беркутяра! Сучий син! – вилаявся Мореман.

– Отже диверсант, якого ви розшукуєте – це Моляр? – невпевнено запитала Ірина, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

– Виносьте труп,– скомандував Бандерас бійцям, не реагуючи на запитання лікарки.– А ви, Ірино, ідіть зі мною!

Вийшовши з КУНГа, Бандерас та Ірина з насолодою вдихнули свіже повітря.

– Док, як на вас вийшов сепар? – запитав Бандерас, дивлячись Ірині просто в очі.

– Його батько звернувся до мене,– інстинктивно почала виправдовуватись лікарка.– Я не могла відмовити важкопораненій людині. Я давала клятву Гіппократа.

– А ще ви давали присягу на вірність Україні,– зауважив Бандерас.

– Я її не порушувала. Цей поранений такий же громадянин України, як і ми з вами.

– Тільки сепар!

– Який передав через мене важливу інформацію про диверсанта! – використала свій останній козир Ірина.

– Гаразд, потім розберемося!

Від останнього аргументу в Бандераса покращився настрій – це може суттєво пом’якшити вирок трибуналу для Льохи. Тим часом Індіанець і Мореман уже винесли труп Коваленка і поклали його до «таблетки».

– Що робити з тротилом? – запитав Індіанець.– Залишимо тут?

– Вибух так вибух! – несподівано проказав Бандерас, дивлячись на КУНГ.– Це дасть нам фори!

Індіанець і Мореман зрозуміли командира з півслова. Вони швидко побігли до КУНГа й почали налаштовувати смертельний механізм.

Ірина оглянулася. Всюди буяла природа, якій було байдуже до людської ворожнечі. «Чому ми не можемо бути гармонійними у цьому світі?» – поставила вона собі риторичне запитання.

За кілька хвилин бійці повернулися до «таблетки». Бандерас зачинив дверцята і сів за кермо. Ірина вмостилася поруч із ним. Індіанець із Мореманом влаштувалися на задньому сидінні. Коли УАЗ трохи від’їхав від КУНГа, Бандерас зупинив машину.

– Давай, Індіанцю,– скомандував він.

Індіанець мовчки кивнув і натиснув на кнопку дистанційного пульта. Від страшного вибуху КУНГ розлетівся вщент. Деякі невеличкі уламки навіть долетіли до УАЗа та вдарили по металу. Бандерас залишився задоволений вибухом, який було видно за багато кілометрів. «Таблетка» зірвалася з місця і помчала до табору Збройних сил України.

Чорний сидів біля свого намету й вирізував ножем чергову дерев’яну фігурку – коника. Ця справа трохи відволікала його від огиди та ненависті до того, що відбувалося в його країні. Чорний ненавидів натовп і анархію. Був переконаний, що Революція Гідності – це лише технологія з використанням народних мас для державного перевороту, який і відбувся. Моляр ніколи не пробачить цій владі того, як із «беркутівців», котрі були елітним спецпідрозділом і взірцем для всіх, зробили катів. Принизили і змішали з болотом.