Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

Льоха почув, як пересмикнувся затвор «калаша». У голові лунала Асланова фраза: «Ходок помилятися не може!». Із цією думкою Льоха натиснув на спусковий гачок гранатомета. Водій мікроавтобуса за цей короткий час устиг помітити загрозу і спробував уникнути. Тому снаряд поцілив просто у бік мікроавтобуса, що почав розвертатися. Почувся важкий вибух. Мікроавтобус перевернувся, упав посеред дороги й запалав. Аслан і Толик відкрили нищівний вогонь із автоматів, а Кирпич додав свинцю з кулемета. Черги куль, немов металеві оси, прошивали обшивку мікроавтобуса, добиваючи пасажирів. Стріляючи на ходу, бойовики побігли до палаючого мікроавтобуса. Льоха, відчуваючи дзвін у вухах після пострілу, відкинув використаний РПГ 4 4 РПГ – ручний протитанковий гранатомет, має кілька типів, сучасна зброя для враження всіх видів сучасних танків, броньованої і неброньованої техніки, та живої сили ворога в оборонних спорудах.– Прим. ред. , дістав із-за спини автомат і поспішив слідом за товаришами. Перше, що побачив Льоха, наблизившись до мікроавтобуса,– це справді була звичайна маршрутка «Єгорівка – Веселе». Ніяких військових у ній не було. У розбитому вітровому склі стирчало скривавлене тіло мертвого водія, якого Аслан холоднокровно добив із пістолета. Толик і Кирпич почали методично розстрілювати людей, які залишились у салоні, мов м’ясники, що добивають худобу на бойні. Крізь задні дверцята машини виліз обгорілий літній чоловік років п’ятдесяти і, рятуючись, побіг у кущі. Толик дав навздогін автоматну чергу, убивши його наповал. Тим часом Кирпич уже почав копирсатися в речах пасажирів, забираючи гроші, мобілки та інші цінні речі.

Побачивши всю цю апокаліптичну картину Льоха сповільнив ходу. Його переповнювали розгубленість і страх від якого він відчував фізичну нудоту. Раптом Льоха почув жіночий голос, що стогнав і кликав його по імені.

– Альошо… Альошо…– чулося десь зовсім поруч.

Льоха здригнувся, але зазирнув у салон, який був заповнений трупами цивільних. У пораненій років шістдесяти жінці із закривавленим обличчям та сивим волоссям Льоха впізнав свою рідну тітку Катерину. Вона благально простягала до нього руки.

– Альошо! Допоможи!

У Льохи підломилися ноги. Він упав на коліна і простягнув руку, щоб допомогти тітці, але саме в цю мить її застрелив пострілом у голову Аслан. Рідна кров забризкала обличчя та гімнастерку Льохи.

– Хлопці, давайте швидше! – прокричав Аслан.

Льоха залишався стояти на колінах, не у змозі поворухнутися. Його немов паралізувало, як у страшному сні, коли все усвідомлюєш, але вдіяти нічого не можеш.

Сама думка, що він убив власну тітку, свердлила мозок. Мертва тьотя Катя продовжувала дивитися на нього із задимленої маршрутки мертвими блакитними очима, наче з докором. Льоха, який більше не міг витримати цього погляду, різко підвівся й помалу позадкував. Він випустив автомат, і той упав на курну дорогу. Аслан почув брязкіт і побачив перелякане обличчя Льохи.

– Ти чого, хлопче? Усе на укрів спишуть,– посміхнувся кадировець.

Але Льоха вже нічого не чув і не бачив. Він лише відчував, що його серце калатає з шаленою швидкістю. У вухах звучали останні слова тітки: «Альошо! Альошо!». Льоха скрикнув, щоб заглушити голос тьоті Каті, затулив руками вуха і щодуху побіг у поле.

– Стій, наволоч! – гукнув Аслан, зрозумівши, що Льоха втікає.

За мить кадировець підхопив автомат і пустив чергу по дезертиру. Льоха впав, але підвівся і знову побіг полем.

– Хлопці! Не можна його відпускати! – волав Аслан.

Кирпич і Толик миттєво полишили речі загиблих і теж відкрили вогонь по втікачу. Льоха, не зважаючи на постріли, біг далі. Висока трава заважала йому, ноги плутались у купині, він падав, але щораз підводився і знову біг. Кулі свистіли поруч, за якісь міліметри. Він уже бачив рятівну галявину, куди можна було б стрибнути, але раптом неподалік вибухнула міна, піднявши великий фонтан жовтої глини. Вибухова хвиля жбурнула Льоху в повітря і з силою відкинула вбік. Стрільба припинилася. Льоха відчував страшенний біль у нозі та плечі, куди, напевно, влучили осколки міни. Але найбільше боліло серце. Задихаючись від цього болю, Льоха знепритомнів.

Льоха знову запалив, підкуривши від моєї запальнички.

– Це все Ходок – покидьок! Він на маршрутку навів,– емоційно намагався виправдатись Льоха, очима шукаючи у мене підтримки.

Я мовчки сидів та перетравлював почуте. Складно навіть уявити, що в таку пекельну ситуацію може потрапити людина в реальному житті.