Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Який іще військовий? – підлещувалася й далі Свєтка.– Крім вас, тут нікому не раді. Та й навіщо нам хтось іще? Еге ж, Янчику?

– Звісно! – з готовністю підтвердила Яна.

– Командире, може, він десь переховується і чекає на темряву? – припустив Говерло.

– Усе можливо,– відповів Бандерас.– Треба пройтися селом. Ходімо!

Бандерас і Говерла швидко вийшли з вітальні, залишивши спантеличених Яну і Свєтку.

– Що це було? – здивувалася Свєтка.

Раптом Бандерас повернувся.

– Яно і Свєто, зачиніть двері й нікуди не виходьте, поки я не повернуся. Це небезпечно! – наказав Антон і вийшов. Свєтка слухняно зачинила за ним двері. Яна не змогла більше стримувати напруження й заридала. Свєтка заходилася її розраджувати.

– Ну, заспокойся! Не треба! Просто шукають когось. Знайдуть і повернуться.

Бандерас та Говерла вже вийшли на подвір’я й рушили до «таблетки». Вечоріло.

– Ой, здрастуйте, дядьку Антоне,– почувся дитячий голос.

Бандерас не відразу помітив Тоню, яка ховалась у кущах.

– Здрастуй, Тонечко! – озвався Бандерас.– Ти чому не вдома?

– До подружки ходила.

– Молодець, а тепер мерщій додому. Мама непокоїться.

Тоня вилізла з кущів і підійшла до Бандераса.

– Гаразд. Тільки, дядьку Антоне! Можна вас попросити?

– Про що? – поцікавився Бандерас.

– Скажіть, будь ласка, своєму солдату, щоб він наші клумби не топтав.

Бандерас перезирнувся з Говерлою та аж присів до дівчинки від несподіванки.

– Де ти бачила солдата, Тонечко? Коли?

– Щойно. Він городами пройшов до Кравцових.

– Неодмінно скажу! Дякую тобі. Біжи додому.

– І я вам дякую! – посміхнулася Тоня й побігла до дверей своєї оселі.

– Говерло, за мною! – рішуче скомандував Бандерас і знявши зброю із запобіжника, побіг через город. Говерла рушив за командиром.

Бандерас і Говерла швидко подолали порослий бур’яном город і дісталися паркана, який відмежовував ділянку Яни від ділянки Кравцових. Антон відшукав у паркані потаємний хід, яким його друг Льоха користувався, щоб скоротити шлях на іншу вулицю. Відсунувши шматок шиферу, Бандерас потрапив у сад. Ось дві знайомі яблуні й турнік між ними, на який вони з Льохою колись вішали боксерську грушу. Зробили її самі, набивши мішковину піском, і лупцювали, доки не збивали руки до крові. Зараз турнік зіржавів і глибоко ввійшов у дерева, ніби виріс із них. За яблунями Антон завважив знайомий із дитинства двоповерховий цегляний будинок батьків Льохи.

Тим часом габаритний Говерла ледь проліз у шпарину, наробивши трохи шуму. За мить від будинку долинув гавкіт собаки, котрий почув чужаків. Бандерас докірливо глянув на Говерлу – непомітно підкрастися до будинку вже не вийде. Утім, хоч би Говерла й відчував провину, виправити щось не було можливості. Діяти треба було дуже швидко, доки диверсант не оговтався. Бандерас жестом наказав Говерлі обійти будинок, а сам метнувся до дверей.

Біля входу середнього розміру дворняга рвався з прикутого до масивної собачої будки ланцюга. Бандерас, не звертаючи уваги на пса, підбіг до дверей. Почувся скрегіт замка. Антон утиснувсь у стіну. Двері прочинилися.

– Що, Буцефале? Чужий? – упізнав Бандерас голос Льохиного батька Степана Кравцова.

Дворняга й далі захлинався гавкотом і рвався з ланцюга у бік Бандераса. З дверей першим вистромилося дуло старої мисливської рушниці, а потім уже показався і сам Кравцов.

– Хто тут? Виходь! – наказав Кравцов.

Бандерас засунув пістолета за спину і зробив крок до Кравцова, піднявши вгору руки. Дядько Степан зреагував на несподіваний рух і наставив рушницю на Антона. Їхні погляди зустрілися.

Дядько Степан дуже змінився за ці дев’ятнадцять років. Антон пам’ятав його міцним, спортивним чоловіком без шкідливих звичок. Після загибелі батька, Кравцов став для Бандераса єдиним авторитетом і був здатний стримати вісімнадцятирічного хулігана. Але життя взяло своє. На схудлому знервованому обличчі дядька Степана відбилося все його нелегке життя за ці останні два десятки років: ув’язнення Льохи, початок війни, смерть дружини і трагічну загибель рідної сестри, яка їхала у тій клятій маршрутці.

Кравцов дивився на Антона, немовби відчуваючи, що перед ним хтось знайомий. Бандерас не встиг промовити і слова, як Говерла, завдав дядькові удару ззаду прикладом по потилиці. Кравцов, знепритомнівши, упав. На його сивому волоссі з’явилася червона цівка крові. Бандерас так люто глянув на Говерлу, що той відчув,– знову зробив щось не так, але не міг уторопати, що саме. Антон кинувся до Кравцова, аби перевірити, чи є в того пульс.