– Правда, потім почався більш стабільний період…– Голос Олесі зазвучав рівніше.– Усе більш-менш налагодилося. Ми дедалі частіше проводили вечори втрьох. Іноді тут, у цьому домі, іноді в ресторані або клубі… Але й тоді я знала – це поступка, їм усе одно краще вдвох, без мене. Я сердилася, плакала ночами, але намагалася триматись. Я кохала Стаса. До того ж, у мене були ще навчання, дім, їжа…
Вона знову потяглася по цигарку. Я не квапив, знаючи, що вона однаково рано чи пізно дійде до головного, до того, що цікавило мене найбільше: що ж сталося того вечора?
– Сергій уже добре заробляв, міг дозволити собі багато, але особливих запитів у нього не було. Щось надсилав батькам, іноді давав гроші Стасові. Коли ми разом десь бували, завжди розплачувався сам, не дозволяв нам витратити ані копійки… Стас потай сподівався, що з допомогою Сергія та його агента йому вдасться пробитися в «Динамо», хоча б у дубль, але чомусь не виходило, не знаю причини… І ще – Сергій завжди був сам-один, щось у нього не ладналося з жінками. Одного разу я спробувала познайомити його зі своєю подругою, але він миттю все зрозумів. Не зносив, коли його жаліють, страшенно заводився. Настрій у нього підіймався тільки після вдалого матчу. Вони зі Стасом могли потім годинами обговорювати подробиці… Стас захоплювався ним, намагався наслідувати в усьому… Заздрив: ось, мовляв, який у Сергія феноменальний організм – здатний легко впоратися навіть із найбільш несамовитими навантаженнями, швидко відновлюється, серйозні травми обминають його… А в Стаса саме пішла чорна смуга – травма за травмою, не одне, так інше… Особисте життя? Від нього залишилося зовсім трохи. Про весілля він уже й не заговорював…
Очі Олесі підозріло заблищали. Вона відвернулася до вікна й утупилась у холодну темряву. Потім знову глянула на мене.
– За цей час я непогано вивчила Гайдука. Він уникав Стаса, коли той через травми впадав у депресії. Сергій надовго зникав, проводив дозвілля з хлопцями зі своєї команди. Тоді він уже був популярний, про нього писали в газетах, просили автографи… І поки Стас тягався по медичних кабінетах і процедурах – розважався. У нього навіть завівся персональний водій – таксист на ім’я Макс. Відвозив його, куди треба, і за першим дзвінком приїздив, щоб забрати, незалежно від стану. Спиртне, дурман, якісь прихильниці… Коли Стасові траплялося брати в цьому участь, він повертався під ранок ледь живий. Я в усьому винуватила Сергія, уже не могла стримати себе, скандалила. Ми сварилися, мирилися… Ні, поганий був час, але я б і його повернула, аби тільки Стас був живий…
Вона знову замовкла. Стало так тихо, що було чути, як у ванній звідкись крапає вода. Пауза була настільки гнітючою, що я запитав перше, що спало на думку:
– Ви сказали, що Гайдук винаймав житло… Ви бували там, Олесю?
– Ні, мене туди не кликали. Жодного разу.
Вона нетерпляче глянула на мене. Настав час забиратися. Не стане вона говорити про той день. Але я все-таки спробував промацати ґрунт:
– Вибачте, Олесю… а чому свій день народження Сергій вирішив святкувати у вас?
Вона втупилась у малюнок клейонки, важко глитнула. Потім промовила:
– Добре, я скажу… Однаково це вже не має значення. Коли ми зі Стасом винайняли цю квартиру, через кілька місяців господар раптом заявив, що збирається її продати,– йому терміново були потрібні гроші. Попередив нас, щоб ми протягом місяця підшукали житло, якщо не хочемо самі її придбати. Назвав ціну. Не захмарну, але нам однаково було не потягти. Хоча нам тут подобалося… Просторо, чудовий краєвид із балкона – усе місто як на долоні. Ох, як нам не хотілося переїздити… Стас розповів про цю ситуацію Сергієві – і той купив цю квартиру. Просто прийшов одного разу ввечері, навіть не зателефонувавши, і виклав на стіл свідоцтво про право власності, де було вписано наші зі Стасом імена. Сказав тільки: «Вона ваша, гроші віддасте, коли зможете…» Пізніше я довідалася, що йому довелося залізти в борги, щоб провернути цю угоду… Шок, звісно, ми буквально оніміли… І це було цілком у його дусі.
Що стосується дня народження… Того вечора він запросив нас зі Стасом і ще трьох своїх партнерів по команді з дівчатами. Випили ми зовсім небагато, але було весело: як кажуть, упіймали кураж… Сергій твердо тримався принципу – ніяких публічних загулів, що можуть вплинути на його репутацію. Тож він запропонував перебратися до нього й продовжити, а Стас заперечив – до нас набагато ближче, усього два квартали від ресторану…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу