П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Але оті депутати були найбільшою загрозою. Таке об’єд­нання героїв безумовно щось запідозрить у справі, що стосується наших «дорогих загиблих». Про це виголошували гарячі промови! Авжеж, вони неспроможні заплатити відшкодування демобілізованим солдатам, знайти їм роботу. Але повсякчас галасують про «справедливість і мораль»!

Саме ці слова йому сказали в міністерстві виплат, куди викликали Анрі. Так, це справді був виклик.

— Дорогенький, все відбувається так, як ви й хотіли.

Він — зять самого Марселя Перікура! (Панове, одягніть білі рукавички!) Партнер генеральського сина та сина депутата (приготуйте лорнет!).

— Рапорт префекта? Ану подивімося...

Вони зробили вигляд, що не можуть пригадати, а потім раптом зі смішком:

— Ага, так, префект Плержек! Пусте, нічого важливого! Що ж ви хотіли? Скрізь є отакі занудні дрібні виконавці на місцях — цього не уникнеш. Зрештою, рапорт був відкликаний. Так-так, префект майже вибачився. Це вже в минулому, запевняю вас.

З ним говорили змовницьким тоном, ніби довіряли секрет:

— Але, знаєте, треба бути обережним з тим представником міністерства, який тим займається. Він — прискіпливий маніяк.

І нічого більше. Просто «Будьте обережні».

Дюпре описав йому того Мерлена — жук-гнойовик. Стара гвардія. Нечупара і якийсь дивак. Прадель не знав, про кого йдеться, принаймні це не з тих, кого він знав. Бюрократ найнижчої ланки, без кар’єри, без майбутнього, а найгірше те, що постійно прагне відплати. Такі зазвичай нічого не варті, їх ніхто не помічає, таких зневажають навіть в адміністрації.

— Це правда, — підтвердили у міністерстві. — Але треба бути пильним... Такі люди мають здатність капостити...

Тиша розтяглася, як гумка, що от-от має тріснути.

— Тепер, дорогенький, найкраще діяти швидко й ефективно. Швидко — бо країна має переходити до чогось нового, а ефективно — бо палата дуже прискіплива у всьому, що стосується наших героїв, — ви ж розумієте...

Попередження без натяку.

Анрі скептично посміхнувся, прибравши змовницького вигляду. Але тут же передзвонив у Париж до своїх виконавців на чолі з Дюпре. Він кожному пригрозив, дав тверді настанови, зробив попередження, навіть пообіцяв можливі премії. Але спробуй контролювати такий обсяг робіт! Було понад п’ят­надцять кладовищ у селах, на яких його фірма починала роботи. А ще незабаром додасться сім некрополів чи вісім...

Прадель глянув на Леона. Дивлячись на нього згори, він раптом згадав про солдата Майяра, який так само дивився на нього, коли лежав у вирві від снаряда. А потім, кілька місяців по тому, він опинився раптом у ямі невідомого солдата, труп якого викопали за клопотанням Мадлен. Просто дивина... Надзвичайно вчасною була та зустріч з нею — початок усіх успіхів, бо головне — вміти використати свій шанс...

Прадель пронизував Леона поглядом. Той чимось-таки був схожий на солдата Майяра в той момент, коли його засипало.

А зараз перед ним стояла людина, яка не знає, що навіть не встигне охнути, коли її поховають живцем.

Але поки що нехай — ще згодиться. Анрі поклав руку йому на плече.

— Леоне, жодної проблеми нема. А якби вона й виникла, твоєму батькові варто лише слівце замовити міністрові...

— Ні! — скрикнув Леон. — Це неможливо! Ти чудово знаєш, що мій батько — депутат від ліберальної партії, а міністр — від республіканської!

«З цього дурня нічого не візьмеш, він мені корисний лише тим, що я “позичаю” його жінку...»

За чотири дні він мало не згорів від хвилювання та нетерплячки, чекаючи на свого першого клієнта пана Уссре, який нарешті прийшов!

Якщо ви ніколи не крали більше кількох франків тут чи там — піднятися до сотні, тисячі за два тижні, — запаморочення вам ґарантоване. І це вже втретє за місяць Альберт обраховує свого роботодавця і свого клієнта (місяць, як він не спить, і вже втратив п’ять кілограмів ваги). Пан Перікур, який перетнувся з ним два дні тому в холі банку, спитав його, чи він часом не хворий, і запропонував йому відпустку, хоч той щойно почав працювати. Відповідно до ієрархії цього було досить, щоб тебе не злюбили колеги. Вже навіть те, що його найняли за рекомендацією пана Перікура... Зрештою, навіть і мови не може йти про відпустку, Альберт прийшов сюди, щоб працювати, точніше, щоб притертися до каси. А часу гаяти не можна.

У банку промислового кредитування Альберт мав широкий вибір щодо того, кого грабувати. Він розраховував на перевірений і найдієвіший банківський метод: з виду клієнта.