П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Наскільки я знаю, шахрайства з продажем пам’ятників загиблим не було. Я про це подумав, перечитуючи знамениту статтю Антуана Проста про пам’ятники загиблим1.

З іншого боку, злочини, приписані д’Олней-Праделю, засновані на «скандалі з військовою ексгумацією», який вибухнув у 1922-му. Він представлений до аналізу в двох чудових творах Беатріс По-Ейріз. Там один факт реальний, а другий — ні (а можливо, навпаки).

1. «Les monuments aux morts, culte républicain? culte civique? culte patriotique?» in Pierre Nora, Les Lieux de mémoire, tome 1, Paris, Gallimard, 1984.

2. La dénonciation du scandale des exhumations militaires par la presse française dans les années 1920, Les médias et la Guerre, sous la direction de Hervé Coutau-Bégarie, Paris, Economica, 2005.

3. «Le marché des cercueils» (1918—1924), in Mélanges, Revue historique des armées, 2001.

Я прочитав багато творів Анетт Беккер, Стефана Одуен-Рузо і Жан-Жака Беккера, Фредеріка Руссо, розслідування та аналізи яких стали мені дуже в пригоді.

Особливо почуваюся зобов’язаним Бруно Кабана та його прекрасному творінню «Перемога в траурі» [1] La Victoire endeuillée. — Seuil, «L’Univers historique», 2004. .

Книга «До побачення там, нагорі» багато запозичила з романів повоєнного періоду (Анрі Барбюса та Моріса Женевуа, Жюля Ромена та Габріеля Шевальє). А особливо стали в нагоді два романи: Пробудження мертвих [2] Le Réveil des morts, Albin Michel, Paris, 1923. Ролана Доржеля та Повернення Улісса [3] Le Retour d’Ulysse, Albin Michel, Paris, 1921. Ж. Вармі-Бейс.

Не знаю, чи в мене би щось вийшло без довідок Gallica [4] http://www.gallica.bnf.fr/ , даних в Arcade et Mérimée [5] http://www.culture.gouv.fr/culture/inventai/patrimoine/ Міністерства культури та бібліотек BNF, яким я щиро вдячний.

Я також хочу подякувати Аленові Шубару [6] http://www.monumentsauxmorts.fr , який мені дуже допоміг своїми вивченнями пам’ятників загиблим (спасибі за допомогу та прийом).

Треба також віддати належне усім, хто впродовж моєї роботи не відмовляв мені в допомозі: Жан-Клоду Анолу, за його перші враження та підтримку, Вероніці Жірар, яка так делікатно вміє вказати на найважливіше, Жеральду Оберу, за його вичитку, поради і дружбу, Тьєррі Біллару, уважному і щедрому читачеві. Моїм друзям Наталі і Бернарду Женсану, які не рахувалися з часом, роблячи плідні зауваження та аналіз, і тим самим заслуговують на особливу згадку. Так само, як і Паскаліна.

Пишучи текст, я час від часу запозичав глибокі думки у таких авторів: Еміль Ажар, Луї Арагон, Оноре де Бальзак, Інгмар Бергман, Жорж Бернанос, Жорж Брассен, Гомер, Віктор Гюго, Дені Дідро, Стівен Крейн, Жан-Луї Кертіс, Жан-Луї Езін, Габріель Гарсіа Маркес, Кацуо Ідзігуро, Карсон Мак-Каллерс, Ларошфуко, Жюль Мішле, Антоніо Муньос Моліна, Жеральд Обер, Мішель Одіяр, Антуан-Франсуа Прево, Марсель Пруст, Патрік Рамбо та інших.

Хай ці запозичення стануть для них виявом моєї поваги.

На персонаж Жозефа Мерлена мене надихнув Крупюр, а на грека Антонапулоса його однойменний персонаж, за яких я дуже вдячний Луї Гілю та Карсону Мак-Каллерсу.

Мушу також висловити свою найщирішу вдячність усій команді видавництва «Альбен Мішель», треба би було перерахувати усіх на чолі з моїм другом П’єром Скіпіоном, якому я дуже завдячую.

А мої найщиріші думки зараз летять до Жана Бланшара, який мимоволі підказав мені назву цього роману. Він був розстріляний за зраду 4 грудня 1914 року і реабілітований 29 січня 1921-го.

А також мої думки летять до померлих всіх національностей, що загинули у війні 1914—1918 років.

La Victoire endeuillée. — Seuil, «L’Univers historique», 2004.

Le Réveil des morts, Albin Michel, Paris, 1923.

Le Retour d’Ulysse, Albin Michel, Paris, 1921.

http://www.gallica.bnf.fr/

http://www.culture.gouv.fr/culture/inventai/patrimoine/

http://www.monumentsauxmorts.fr