П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Повільним та поважним кроком зайшов у зал жокей-клубу пан Перікур. Він зробив вигляд, що не помітив поведінки свого зятя, і записав цю обставину у список боргів, які треба буде отримати. Він пройшов поміж столами, як милостивий монарх, поблажливо подаючи руку мимохідь то одному, то другому, звертаючись до присутніх на ім’я з гідністю венеціанського дожа та легким натяком на гумор: «доброго дня, любий друже Буланже», «о, і ви тут, Фрап’є?», «добривечір, Годаре», «не вірю своїм очам, це ви Паламеде Шавіньї?». А коли наблизився до Анрі, то лише мовчки відвів очі, як той сфінкс, і спокійно продовжив свій шлях по залу аж до каміна, де надто демонстративно простягнув руки до вогню із видимим задоволенням.

Коли він обернувся, то побачив свого зятя вже зі спини. Поза була вибрана стратегічно. Певно, було досить незручно, коли тебе оглядають отак ззаду. Якщо поспостерігати за ними обома збоку, то це виглядало, як початок захопливої шахової гри, де обидвоє чоловіків випробовують сили один одного.

Почуття спокійної, якоїсь вистояної відрази виникло поміж ними спонтанно. І обіцяла вона довготривалу ненависть. Перікур миттєво відчув у Праделі покидька, але він не міг встояти перед захопленням Мадлен. Ніхто не наважувався сказати про це вголос, та достатньо було якусь мить на них подивитися, щоб зрозуміти, що Анрі для неї — бажаний здобуток. Вона не могла стриматися, бо шалено прагла цього красунчика.

Пан Перікур любив свою доньку (по-своєму, звичайно, не надто демонстративно). Він був би щасливим, якби щасливою була вона. Але ж не зв’язавшись з отим Анрі д’Олней-Праделем! Зі своїм багатющим посагом Мадлен Перікур була завидною нареченою, хоч і не такою вже красунею. Вона — недурна, легка на підйом, як і її покійна мати, з твердим характером, її нелегко було спокусити. До війни вона вміло відшивала амбітних жевжиків, які вважали її пересічною на вроду, але засипали щедрими компліментами. У неї був досить простий, але дієвий спосіб відмовляти. Їй багато разів пропонували заміжжя, це жінці додає певності, можливо, сумнівної, бо їй уже було двадцять п’ять на початку війни і тридцять тоді, коли вона дізналася про смерть свого юного брата. В цьому болючому траурі вона, мабуть, і почала старіти. Можливо, цим можна все пояснити. Вона познайомилася з Анрі д’Олней-Праделем у березні, а вже в липні вийшла за нього заміж.

Чоловіки не розуміли, що в цьому Анрі такого незвичайного, щоб отак поспішати. Певна річ, він — показний, але щоб отак... То чоловіки. Бо жінки чудово все розуміли. Жінки насамперед бачили вроду — хвилясте волосся, ясні очі, широкі плечі (а шкіра, о Господи... Вони чудово розуміли, чим спокусилася Мадлен і чим вона так зачарована).

Пан Перікур не заперечував, знаючи, що в цій борні його поразка визначена наперед. Йому лише вдалося розумно «окреслити межі» (себто йшлося про шлюбний контракт). Мадлен нічого не могла сказати. А от красунчик зять, навпаки, не був у захопленні від контракту, складеного сімейним нотаріусом. Чоловіки мовчки обмінялися поглядами. Розумне рішення: Мадлен залишалася єдиною власницею майна, отриманого до весілля. Вона чудово розуміла підо­зріливість свого батька щодо Анрі, для якого контракт був спокусливим, але небезпечним випробуванням. З таким багатством обережність стає другою натурою. Нареченому вона з усміхом пояснила, що це нічого не міняє. А от Прадель розумів, що це міняє все.

Спочатку він почувався обдуреним (надто убога компенсація за свої зусилля). У житті багатьох його друзів шлюб усе вирішував. Інколи цього важко було досягти, вони казали, що треба постійно шукати підходів. Але коли нарешті мети досягнеш — будеш купатися, як сир у маслі. Проте для нього весілля нічого не змінило. Соціальний статус — авжеж, тут нічого не скажеш, з нього він кори­стався по-королівськи. Анрі був незаможним, але жити завжди любив на широку ногу. З власних коштів він відразу витратив близько ста тисяч франків на ремонт сімейної резиденції (але там треба було стільки всього зробити, що гроші зникали, як у бездон­ному колодязі).

Анрі не вдавалось поки що розбагатіти. Але ще не все втрачено. Насамперед тому, що завдяки шлюбу він покінчив зі справою про висоту 113, яка його таки гнітила. Навіть якби вона й випливла (як це іноді буває з давніми, здавалося б, забутими справами), він уже нічим не ризикував, бо тепер — багатий (принаймні так виглядає) і належить до впливової, престижної родини. Одруження з Мадлен Перікур означало для нього майже недоторканність.