П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Чудова оборудка століття. Війна дає прекрасний спосіб заробити, навіть уже по закінченні.

Маючи кмітливого інформатора в особі Жардена-Больйо, батько якого був депутатом, Прадель міг розраховувати на такий результат. Після демобілізації він створив товариство «Прадель і Ко». Жарден-Больйо і внук Морійо внесли за статусом по п’ятдесят тисяч франків кожен (плюс свої безцінні зв’язки). Прадель особисто вніс чотириста тисяч, як патрон. А це давало право отримувати вісімдесят п’ять відсотків прибутку.

Комісія з надання тендерів на держзакупівлі засідала сьогодні. Збори тривали вже чотирнадцять годин. Прадель підготував собі міцний фундамент, використавши свої зв’язки та заплативши хабара у п’ятдесят тисяч франків (з трьох членів комісії двоє були на його боці). Вони мали розглянути кілька різних пропозицій та неупереджено прийняти рішення, що товариство «Прадель і Ко» подало найкращий кошторис, виставлений у магазині похоронної служби. Зразок домовини найбільше відповідає як заслугам французів, загиблих за батьківщину, так і фінансовим можливостям самої батьківщини. Отак підмазуючи, Прадель мав би отримати ще чимало замовлень (якщо все піде за планом, то на десяток тисяч. А можливо, й більше).

— А в міністерстві?

Обличчя Жардена-Больйо розпливлось в широкій посмішці, тут йому було що сказати:

— Все залагоджено!

— Ну, це мені відомо, — відмахнувся знервований Прадель. — Питання постає — коли?

Він нетерпеливився не лише через рішення комісії з питань державних тендерів. Державна служба перенесення військових поховань підпорядковувалася міністерству пенсійного забезпечення. У разі нагальної потреби і при бажанні вона могла ініціювати розподіл ринків за домовленістю, не надаючи значення конкурентоздатності. При цьому варіанті компанія «Прадель і Ко» могла розраховувати на монополію, виписуючи рахунки, як їй заманеться (аж до ста тридцяти франків за одиницю поховання).

Прадель поводився стримано, так, як і мають поводитися міцні духом у найскладніших ситуаціях. Але він таки страшенно переживав. На жаль, Жарден-Больйо ще не мав відповіді на основне питання, тож усмішка зникла з його зблідлого обличчя.

— Невідомо...

Прадель відвів погляд (це означало, що розмову закінчено). Жарден-Больйо, зробивши вигляд, що упізнав якогось відвідувача жокей-клубу, пішов у другий кінець просторого залу. Прадель спостерігав, як він віддалявся, і помітив, що той носить високі закаблуки. Якби не комплекс коротуна, через який він не мав необхідної холоднокровності, він міг би бути корисним, бо був розумним. Але Прадель залучив його до свого проекту не через це. Жарден-Больйо мав дві переваги: батька-депутата і бідну наречену (бо хто би спокусився на такого куцака). Наречена, з якою Жарден-Больйо збирався одружитися через кілька місяців, була дуже мила темноволоса дівчина з гарними вустами. Коли їх познайомили, Праделеві здалося, що вона потай страждає від майбутнього мезальянсу, який дискредитував її красу. Це була жінка, яка потребувала компенсації. Тому, спостерігаючи за нею у вітальні Жарден-Больйо, його досвідчене щодо жінок і коней око помітило: якщо добре за неї взятися, то вона не буде весілля чекати.

Прадель повернувся до споглядання бокалу з коньяком, вже всоте обдумуючи свою стратегію.

Для виготовлення такої кількості домовин потрібно домовлятися з численними спеціалізованими підприємствами (що було категорично заборонено в державному контракті). Але якщо все проходитиме гладко, ніхто тим особливо і перейматися не буде. Бо всі зацікавлені в тому, щоб закрити на це очі. Всі сходилися на одному: важливо організувати кілька великих впорядкованих кладовищ, які кожному допомогли би позбутись тяжких спогадів про цю війну.

А Прадель, окрім того, отримає право випити келих найдорожчого коньяку. Та хоч би й закукурікав на весь салон у жокей-клубі — ніхто й слова не скаже.

Поглинутий своїми думками, він не помітив, як зайшов його тесть. Запала особлива тиша — раптова і всепоглинаюча, майже трепетна, наче при появі архієпископа в соборі. Коли він зрозумів причину, було вже пізно. Залишатися в такій недбалій позі при появі старого було нехтуванням субординації — і це йому не пробачать. З іншого боку, якби він був надто запобігливим, то визнав би перед усіма свою другосортність. Отож вибір був — між двома діткливими варіантами. Прадель вибрав приниження (бо воно здалося менш збитковим, аніж зухвалість). Якомога недбаліше він висунувся наперед, змітаючи з плеча невидиму порошинку. Права нога ковзнула на підлогу, він вирівнявся у кріслі, щоб краще виглядати, і подумки записав цю деталь у список запланованих реваншів.