Зоран Жмирич - Блокбастер

Здесь есть возможность читать онлайн «Зоран Жмирич - Блокбастер» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Литагент Издательство «Ранок», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Блокбастер: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Блокбастер»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Блокбастер» хорватського письменника Зорана Жмирича присвячений подіям, що відбувалися у його країні у 1991-1995 роках, коли палало протистояння між прибічниками примарної «Великої Сербії» і тими, хто прагнув незалежності на своїх землях. Про людський вимір таких історичних зсувів, про прагнення до свободи, про її справжню ціну. А ще й про те, що війна героїчна та пафосна лише в кіно, в реальності ж вона брудна й злочинна. Читаючи цю книжку, автор якої був безпосереднім учасником цих подій, вам доведеться чимало пережити й передумати. Тому що це не військовий бойовик, а справжня людська трагедія, що калічить не тільки тіла, а й душі.

Блокбастер — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Блокбастер», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ми ж раділи, що здобули незалежність мирно. Не здобули. Ті фіктивні проросійські утворення, які ми зараз бачимо на сході України, – це аналоги сербських «республік» у Хорватії і Боснії першої половини 1990-х років. Різниця лише у тому, що Сербії тоді вистачило порядності визнати себе стороною конфлікту. Сучасна Росія не зважується навіть на це.

Україна зараз переживає те, що Хорватія пережила у 1991–1995 роках. Навіть не пережила, а й досі переживає. Нещодавно в Загребі було опубліковано дослідження про самогубства серед бійців і ветеранів тих воєн. За роки бойових дій у Хорватії загинуло від 13 до 16 тисяч осіб разом з цивільними жертвами. З початку війни і до кінця 2015 року покінчили з собою 2734 учасники війни. Дослідники наголошують: понад дві тисячі самогубств сталося вже після закінчення бойових дій, адже щороку від 100 до 120 ветеранів вчиняють суїцид, і кількість самогубств зростає.

Аналогічні процеси ми бачимо в Україні. Воєнні травми дуже болючі, особливо важко ведеться тим, хто повернувся з війни інвалідами – а тепер вони нікому не потрібні. Колись і ці бойові дії закінчаться, люди більше не гинутимуть від куль і снарядів, але лічильник воєнних втрат цокатиме й далі, бо багато теперішніх молодих, сильних хлопців не зможуть нормально жити з травмами неоголошеної війни в душі. Війна героїчна й пафосна лише в кіно, в реальності ж вона брудна й злочинна.

Саме про це книжка учасника хорватської війни Зорана Жмирича, яку ви зараз тримаєте в руках. Читаючи її, вам доведеться чимало пережити й передумати. Тому що це не бойовик, не блокбастер. Це трагедія, ім'я якій – війна.

Володимир Криницький

Люди породжують війну. Війна нищить людей.

Шиме

Дорогий читачу, на самому початку маємо дещо узгодити. Цю розповідь написано не для того, щоб когось засудити чи когось звеличити. Написано її так, щоб кожен із вас міг ідентифікувати себе з будь-яким героєм, хоч ви лівий чи правий, ліберал чи радикал. Читаючи її, ви можете зацікавитися, реальні чи вигадані описані місця, люди й події. Але важливіше за це помітити іронію долі, яка поглузувала з деяких героїв. Прочитайте, а потім поставте запитання – але не мені. Тієї миті, як дочитаєте, ця повість утратить будь-який зв’язок зі мною. Вона стане цілковито ваша. Передаю її вам – чиніть із нею на власний розсуд.

Автор

Лісопилка

Покинута лісопилка була однією з нечисленних будівель у селі. Кілька хат зяяло пусткою без людей і меблів. Важко було навіть уявити, що кілька місяців тому тут міг хтось жити. День при дні, змінюючись із чат, ми спускалися у село в долині, роздивлялися і думали – кому взагалі спало на думку в такому місці зводити житло. Але колись давно людей привела сюди робота. Крутий схил, що спускався до села, ідеально придався для доставки колод на лісопилку, а річку, що наполовину оточувала долину, природа ніби навмисно створила для судноплавства. Буваючи в селі, я часто уявляв, з яким звуком спускалися схилом колоди, як линув лісом стукіт сокир, шипіла пара з котла, шелестіли гумові паси пилок, плюскали колоди у воді, і мені здавалося дуже дивним, що я тут – а не чую всіх цих звуків. Не чую жодного звуку життя цього місця. Думки про це тільки посилювали занепокоєння. Село було порожнє, як мертва душа, така мертва, що ми своєю присутністю вже не могли її оживити.

Якщо тоді я й сумнівався, сьогодні певен, що розташування розвідувального поста в цьому місці було абсолютним безглуздям. Він був так само ефективний, як ягня, прив’язане біля загону з великою рогатою худобою, навколо якого кружляють голодні вовки. Тепер, коли я думаю про це, згадую сотні інших, значно кращих місць для розміщення розвідників, бо помістити нас у долині, з трьох боків оточеній густим лісом, – те саме, що перед зголоднілим дикуном поставити горщик, повний м’яса. І ми, безумовно, були в тому горщику. Ми були м’ясом. І дикуни не змусили себе довго чекати.

Вечір Дня всіх святих нічим не відрізнявся від попередніх і був схожий на всі інші вечори цієї пори року. Зима гасила день майже одразу після обіду, і навіть сніг не висвітлив геть нічого, а місяць вирішив, що йому краще залишитися за хмарами й почекати кращої нагоди показати носа. Напад почався не так жорстоко, як хтось міг би уявити. Найперше в нас за спинами з’явилися вантажівки. Підрозділ регулярної армії створив буферну зону таким чином, що заздалегідь відрізав нам усі можливості для відступу. Коли ж у нас за плечима постала стіна, вони могли вільно спуститися до тартака, впевнені, що жодна душа не покине долину живою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Блокбастер»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Блокбастер» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Блокбастер»

Обсуждение, отзывы о книге «Блокбастер» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x