Братья Капрановы - Справа Сивого

— Тут, — депеушник обернувся до підлеглих. — Собаку закрили, щоб не видав, що в хату йдуть чужі. Значить, усі в зборі.

— А я би дрючка все-таки взяв, — зауважив один з бійців.

— Бери, — погодився Вайсман, — і стань за хатою, щоб тебе одразу бачили у вікно. Вони не тікають, — пояснив він Климові. — Євреї — гройсе махерн [37] Великий спритник. , але, побачивши чекіста під вікном, найспритніший махер стає фаталістом.

Він обережно, щоб не рипнула, відчинив хвіртку і пішов уперед. Вікна у хаті були забрані ставнями так, щоб на вулицю не пробивалося навіть дрібки світла. Заховалися — значить, і справді роблять щось незаконне. Радянським людям нема чого ховати від рідної влади.

Вайсман зупинився попід дверима і почекав, поки один з бійців обійде хату з тилу. Щойно той зайняв позицію, він закалатав кулаком у двері.

Навіть через стіни було чутно, що у хаті здійнявся переполох. Там щось зашаруділо і застукало, неначе у мишачому кублі.

— Гевалт [38] Ґвалт. , — задоволено промимрив Вайсман і ще раз постукав кулаком, тепер уже довше та гучніше.

— Вер? [39] Хто? — зсередини почувся жіночий голос.

— Відчиняйте. Державне політичне управління, — несподівано громовим голосом проревів Вайсман, так що, здавалося, навіть хата присіла з переляку.

Зарипіли засуви і двері прочинилися, утворюючи шпаринку для людського ока. Але щойно це відбулося, Вайсман щосили штовхнув стулку ногою. Почувся зойк, щось лунко забряжчало, і двері прочинилися перед представниками радянської влади.

— Біст мешуге? [40] Здурів? — запитала сухенька стара жінка, яка від поштовху відлетіла до стінки, ледь втримавши свічку у руках.

— Я тобі дам мешуге! — Вайсман подивився на неї суворо з-під форменого кашкета. — Я працівник для особливих доручень ДПУ.

Ці слова, щоправда, не справили на жінку особливого враження — а чи то вона просто розлютилася від вторгнення.

— А ейне пуріц [41] Теж мені велике цабе. знайшовся! Кучеряве ун [42] Та. кудлате!

— Вер іст? — почувся чоловічий голос із-поза дверей у кімнату, які залишалися щільно зачиненими.

— А їдише жлоб мит совєтіше поц ун мусер [43] Єврейський жлоб, радянський поц та міліціонер. .

— Фарштінкіне ідін [44] Паршива єврейка. ! — огризнувся Вайсман.

Але та не залишилась у боргу:

— А гой а хозар [45] Невірна свиня. ! Кіш мір ін тухес [46] Поцілуй мене в дупу. ! — і недвозначно показала на свою задню частину.

Клим не розумів більшості слів, але темперамент, з яким лаялася жінка, примусив його зупинитися. Вайсман, більш звичний до характеру своїх землячок, махнув рукою і штовхнув наступні двері. Вони відчинилися з ляскотом, але в кімнаті була суцільна темрява, тому побачити вдалося лише сивого чоловіка у капелюсі, з-під якого на скроні спускалися завитки пейсів.

— Шалом! — ввічливо сказав чоловік.

— Добрий вечір, — автоматично відгукнувся Клим, а Вайсман рукою відсунув із дороги господаря та зробив крок у темряву.

— А чи знає шановний товариш меламуд, що радянська влада будує на Дніпрі найбільшу в республіці електростанцію Дніпрельстан, яка принесе світло у кожну хату?

Господар зітхнув.

— І не кажіть мені, що вас не торкнулась електрифікація, — продовжив Вайсман, потім простягнув руку назад і звелів: — Дай свічку! Бекіцер [47] Швидко. !

У відповідь господиня скрутила пальці в дулю:

— На!

— Якщо ти не скажеш їй закритися, я вас арештую за образу радянської влади в моїй особі, — Вайсман подивився на меламуда.

— Хая, ша! — владно сказав той.

Жінка принишкла, і цим скористався боєць, який витягнув з її рук свічку та передав Вайсману. Той узяв, пройшов зі світлом до центру кімнати, де, піднявши обличчя до стелі, знайшов лампочку та докрутив її у патроні. Лампочка спалахнула, висвітливши невеличке приміщення, і Клим подумки охнув, бо воно було повне дітей — попід стінами на лавах, за столом у центрі, навіть у кутках сиділи маленькі хлопчики та перелякано дивилися на дядька у формі перед ними.

Вайсман задоволено обвів поглядом дитячі обличчя й обернувся до господаря.

— І що це?

— Кіндерлах [48] Діти. , — відповів той.

— Я бачу, що кіндерлах. Ваші?

Господар опустив очі.

— Гройсе мешпухе [49] Велика родина. ! — глузливо зауважив Вайсман. — А це що? — він узяв зі столу товстий том у шкіряному окладі.

— Талмуд. Свята книга нашого з вами народу, — у голосі меламуда відчувалися нотки гордощів.