Братья Капрановы - Справа Сивого

Тільки-но він це зробив, на порозі виріс Вайсман.

— Закінчив? — запитав він.

— Та наче, — Клим знизав плечима.

— Голодний?

— Є трохи, — зізнався Клим.

Вайсман сунув руку до кишені галіфе, видобув звідти газетний згорток і поклав на стіл.

— Давай щось згриземо, бо ввечері йдемо на операцію.

— Операцію? — захвилювався Клим.

— Та ні, нічого страшного. Будемо підпільний хедер брати.

— Хедер? — у Климовому дитинстві так називали компанію чи банду. У справі Шнеєрсона це слово теж зустрічалося, але явно означало щось інше.

Вайсман розгорнув газетний згорток. Орган окружного комітету КП(б)У «Зоря» містив у собі не тільки звіти про успіхи першої п’ятирічки, але й предметні докази цих успіхів — кілька варених картоплин, цибулину та пару сушених тараньок.

— Хедер — це єврейська школа. Заховалися, паскуди, ніби комуна, а самі Талмуд читають, — тут погляд його раптом уперся в газетний текст. — О, диви! Якраз стаття про це. Про успіхи в антирелігійному вихованні. А вони за своє, — Вайсман почав озиратися, немовби шукаючи ще чогось, потім похлопав себе по кишенях: — Чорт, солі нема. Зараз у сусідів позичу.

Клим був розчулений таким піклуванням з боку старшого товариша — тим більше, що через купівлю портфеля залишився без грошей. А поки Вайсман бігав по сіль, зазирнув до газети, яка привернула була його увагу. Журналіст Михайло Дубовик розповідав про цікаві концерти, що відбуваються у вчорашньому гнізді релігійних забобонів, а нині Органному залі, а також про те, що у Клубі євреїв-кравців святкують радянські свята замість єврейських.

Господар кабінету невдовзі повернувся з позиченою сіллю, але на цьому його метушня не закінчилася — ключем він відчинив шафу зі справами, нахилився до нижньої полиці і з-поза тек видобув пляшку самогону, закорковану кукурудзяним качаном.

— Знаєш, не люблю ходити на операції тверезим. І тобі не раджу. Все-таки я з ними одної народності, там починаються плачі, жінки за руки хапають... — він пересмикнув плечима з огидою. — Ну а сто грамів прийняв, то робиш своє... Склянка, пробач, одна, — додав він, простягнув руку до карафки з водою на столі, зняв із горлечка мутну склянку та навіщось дунув усередину. — Бери-бери, не нітися, — кивнув він на газету з їжею. — Це, звісно, не моме варнечкіс [19] Мамині вареники. і навіть не бобе блінчес [20] Бабусині млинці. , але, як кажуть, чим багаті.

Клим узяв картоплину, вмочив її у сіль та надкусив просто зі шкіркою. Вайсман налив собі півсклянки й одним духом вихилив, потім заплющив очі, немовби слідкуючи за рухом рідини всередині організму. Закусив цибулею та простягнув склянку Климові.

— От ти мене можеш запитати, а навіщо ми боремося з релігією?

Від такого припущення Клим мало не вдавився самогонкою.

— Та ну що ви!

Але Вайсман вів далі:

— Дехто каже: нове покоління виросте безбожниками, а старе все одно здохне, ми його в комунізм не візьмемо, правильно?

Клим не знайшов що сказати — і погоджуватися не можна, і заперечувати не розумно. Вайсман узяв з газети рибу, побив її об стіл та почав акуратно чистити.

— А я тобі наведу приклад євреїв. Ти ж знаєш, що євреї відзначають шабат? Суботу. Не працюють, тільки моляться. Знаєш?

Зрозуміло, що Клим про це знав — у рідній Юзівці євреїв не бракувало, навіть в адміністрації шахти працювало двоє.

— Отож. А тут країна переходить на п’ятиденку. Чотири дні робиш, п’ятий — вихідний. У тебе який день був вихідним?

Клим нарешті відпив зі склянки і закусив картоплею. П’ятиденку, коли кожен працівник мав власний графік вихідних, він застав уже в університеті.

— Я ж студент. А у батька — зелений.

Вайсман усміхнувся:

— З п’ятиденкою і справді складно було. Бо коли у тебе третій день вихідний, а у жінки четвертий, то ти з нею ніяк не зустрінешся. Цурес [21] Лихо. ! Але хоч би який день був вихідним, зелений, червоний чи жовтий — а на суботу випадає рідко, зрозуміло? А субота для них — святий день. Я їм кажу: святкуйте свій шабат в інші дні. Тим більше, зараз уже з п’ятиденки перейшли на шестиденку — то святкуйте на шостий день, коли у всіх вихідний.

— І що? — поцікавився Клим.

— Кажуть, що не можна. Бог не велить. Тому не йдуть працювати. Бо гріх. А наш Катеринослав, щоб ти знав, був третім єврейським містом імперії. Більше жило тільки в Одесі та Бердичеві. А євреї ж не найдурніші люди, вони таки можуть приносити користь радянській Батьківщині.