Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Ферменти й бактерії в усіх органах розпочали розклад білків, окислення перетворювало азотисті органічні сполуки на неорганічні, і я знав, що коли всі субстанції тіла мінералізуються, я буду лежати просто річчю у світлі дня.

По той бік вузької мощеної дороги в селі, на якій чорною рискою вирізнявся жолоб водостоку з темною водою, за деревом височів двоповерховий будинок із високим дахом. На першому поверсі багато вікон і одні двері. Над ними розчерк фірмової таблички з написом, який можна було прочитати лише частково, бо його майже приховало гілля. На другому поверсі — чотири маленькі вікна, під дахом — два. Перед дверима із розвішаним на них одягом — старий чоловік та маленький хлопчик. Обидва у капелюхах. Під стіною будинку на лаві за деревом — ще п’ятеро дітлахів, їх майже не видно в тіні.

Ось звідси родом Вірхов [41] Рудольф Людвіґ Карл Вірхов (1821—1902) — німецький лікар, засновник сучасної патології, поборник медицини, жорстко орієнтованої на природничі науки. Відомий як засновник перших комунальних лікарень у Берліні. — Прим. упорядників . . Професор Матерн [42] Професор Матерн носить ім’я головного героя сатиричного роману Ґ. Ґраса «Собачі роки» Вальтера Матерна — «типового» хлопака, нездатного до будь-якої інтелектуальної праці, який не вміє забувати й витісняти свої минулі гріхи II світової війни. — Прим. упорядників . знав, що місце, де стояв будинок, колись мало назву Шіфельбайн або ж Шіфельбайн у Померанії, а сьогодні називається Свідвін і належить до Польщі. Він уявив собі вологий, вітряний і дуже рівний ландшафт. Матерн поклав фотографію в шухляду. Інколи, коли він її довго розглядав, йому здавалося, що він може просунути туди голову й подивитися вздовж дороги, яка простягалася за край фото. Тоді погляд сягав неймовірно далеко — брукованою дорогою, яка прямо, мов під шнурок, тяглася вздовж алеї та, наче спина, горбатилася в напрямку Берліна.

В інший бік вигляд відкривався так само безкінечний — у далеке ніщо. Десь туди, звідки в колекцію надходила більшість препаратів — відколи анатом Карл Асмунд Рудольфі за допомогою циркулярної ноти (від двадцять сьомого лютого 1881 року за підписом королівського таємного радника Зака, голови департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Прусії) домігся того, що всі провінційні управління реєстрували, збирали й надсилали сюди мертвонароджених чи померлих монстрів людської подоби.

Слово «демонструвати», виголошував Матерн, як правило, перед студентами першого семестру, походить від латинського «monere», яке означає як жалітися, загрожувати, а також дивуватися. Це пов’язане із тим, що античні священики збирали в монастирях і консервували зразки людських каліцтв та монструозності, щоб показувати їх люду за особливих нагод. Але Матерн умів ще краще. І він знав, що потік забобонів протягом двох століть зносив цю колекцію в серце цього міста.

У незчисленних, нестерпно мовчазних і залитих дощами селах на Сході лікарі й повитухи забирали у породілей мертвонароджених немовлят і передавали їх аптекарям, які для подорожі мусили консервувати їх у посудинах із галуновою водою. І місто приймало їх без упину. Як і будь-що інше. А сімнадцятого травня 1811 року з Марієнбурґа до Берліна надійшов виродок, чия мати в супровідному листі причиною каліцтва вказала те, що під час вагітності її перелякала мавпочка одного штукаря.

І хоча поштові службовці наставляли візників і фурманів виявляти усю можливу обережність, знімаючи та перекладаючи вантаж, вже в Данциґу галунова вода цебеніла з усіх щілин. Вантаж затримали, посудину відремонтував придворний аптекар Кюнерт, долив у неї рідини та й відправив далі разом із рахунком за здійснені роботи. Поштова карета без затримок проминула Штольпе, Шлаве і Кьостлін, проте у Штарґарді знову було виявлено проточину. І знову вантаж укріпили коштом Анатомії, і врешті-решт через Пюріц, Фраєнвадьд і Вернойхен він досяг Берліна.

Матерн стояв коло вікна. Мур без жодної тіні стояв у рівномірному світлі укріплень. Його лінія, а разом із нею й освітлення закритої зони, повторювали лінію ріки. З часом, подумав він, болотистий вигин Шпрее, на якому Вірхов побудував свою Патологію, став царством мертвих. Приток монстрів зупинився лише з появою Муру. Він пригадав прохального листа однієї батрачки з Ґентіна, яка благала Вірхова про місячне утримання, після того як він отримав її скалічену дитину. Про трипалу руку однієї жінки, яку, законсервовану в формаліні, він колись знайшов у колекції. Її матір, згідно супровідного листа, під час вагітності клюнув папуга.