Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

11

12

З німецької переклав Петро Рихло

Глобальні соціополітичні зміни в житті Німеччини 1990-х років привели до перегляду поглядів на відповідальності інтелектуалів за життя країни та співпрацю з владою. Завдяки публікації архівів штазі (1991/93) стало відомо, що велика частина письменників покоління «будівничих», тобто тих, хто від створення НДР підтримував владу у спробах побудувати соціалістичну державу, самі були неофіційними співробітниками служби держбезпеки. Скандал викликало те, що навіть найбільш опозиційна до режиму СПЄН група молодих митців «Пренцлауер Берг> на чолі з Сашею Андерсоном співпрацювала зі штазі. Це поставило під питання статус всієї художньої літератури, яка з XVIII століття розглядалася в Німеччині як один із головних чинників формування нації.

Т. зв. німецько-німецька суперечка про літературу та дебати про Крісту Вольф 1990/91 років продемонстрували не лише традиційне для Холодної війни розділення німецьких інтелектуалів на правих і лівих, а й розрив ґенерацій. Письменники Східної Німеччини покоління 1960-х (К. Гензель, М. Біскупек, Р. Ульбріх та ін.) експліцитно відмовилися від ролі просвітників, закинувши «іконам» літератури НДР авторитарну позицію прогресивного розуму, який обманює сам себе. Проте бунт молоді, що поклала левову частку відповідальності за диктатуру в НДР на інтелектуалів старшої ґенерації, представлених Крістою Вольф, виявився почасти бунтом едипальним: відкидаючи анґажованість старшого покоління ідеологією соціалізму, нова художня література перебрала на себе аналіз недавнього минулого та вдалася до збурювання дискусії про причини незадовільного стану об’єднання Німеччини, де-факто продовжуючи стратегії суспільно-політичної критики своїх попередників.

Роман одного з найактивніших представників «молоді» 90-х Томаса Брусіга (нар. 1965) «Такі з нас герої» (1995) викликав скандал. Ще б пак, адже молодий східний автор не просто звів рахунки із власним минулим у соціалістичній Німеччині — він поглумився над цілою епохою «етичних» письменників-вихователів НДР, їхньою риторикою та державотворчою амбіцією, написавши роман про… член. Саме мінімальність, ба майже відсутність цього органу в головного героя роману, антиписьменника з невимовним прізвищем Клауса Ультцшта спричинює низку доленосних випадків, що призводять до глобальних геополітичних змін. Клаус є втіленням ґротесковано типових рис: це аґент штазі, латентний збоченець та пасивний учасник громадських рухів, не здатний на активні дії. Він є продуктом свого тотально політизованого соціального простору, сконструйованого тоталітарною ідеологією «всезагальної рівності та братерства». Подібно до Ґрасового Оскара Мацерата, Клаус народився 20 серпня 1968 року, в ніч, коли радянські війська окупували Чехословаччину: «Була ніч, пекло; гриміли танки (…) повітря смерділо і сильно вібрувало; світ, на який я з’явився, був світом політичним». Цей політичний світ у варіанті НДР реалізується як система заборон та імперативних приписів і повністю визначає його світогляд, мислення, поведінку, навіть фізичні реакції. Клаус каже: «Я почуваюся впійманим, щойно бачу якусь табличку. Загалом я тричі провалив іспит на права, бо щоразу панікував, щойно десь здалеку бачив табличку «В'їзд заборонено!».