Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

— Що маєш на увазі?

— Місце, де знаходимося, ти назвав «Містом весняного сну».

— Ти достеменно читаєш мої думки, — відповів буденно, вже не дивуючись несподіванкам, що постійно демонструвала Віоланна.

— Ну ось невдовзі переконаєшся.

І тут пролунав звук, схожий на голос церковного дзвону. Навколо почалися неймовірні метаморфози.

Я спершу й не помітив, що кожен ярус гігантської будівлі-стіни поділений на невеличкі квадратики, подібні на майстерно вмонтовані у стіну скриньки-сейфи. Тільки-но зверху пролунав голос, як вся гігантська споруда ожила: скриньки самочинно відкривалися, а з них прудко випурхували дивовижні істоти-світлячки. Із кожного ярусу вони являлися різних кольорів, форм і конфігурацій.

Із найнижчого випурхували мініатюрні світлячки, схожі на краплини липового меду; з наступного — другого — завбільшки з тенісний м’ячик, але вже голубого кольору; з третього — істоти, схожі на жовтеньких курчат; з четвертого — сині риби; з п’ятого — пишнокрилі рожеві метелики; з шостого — білі-білі хмаринки у формі голубів. І нарешті, з сьомого пульсували яскраво-сліпучі кулі світла. Все відбувалося в неймовірній тиші. І від цього мене не покидало відчуття, що я знаходжуся в океанських глибинах і мовчки спостерігаю за дивовижами навколо. Потім так само неспогадано все зникло. Через кілька хвилин знову повторилося — лише навпаки: істоти-світляки на цей раз уже не випурхували, а залітали — кожна на свій ярус, у власне гніздо.

— Ти щойно бачив явище, котре ще нікому із живих не відкривалося, — сказала Віоланна.

— Так, неймовірно! — видихнув я. — А що це було насправді?

— Перезмінка Душ. Щогодини відбувається перезмінка людських Душ, — відповіла Віоланна.

— Я не розумію.

Віоланна, пильно обдивляючи стіну, пройшла з десяток кроків, а потім обернулася і сказала:

— Кожна людська Душа, щоб досягнути безсмертя, мусить пройти сім життів. І кожне з них відповідає ярусу в цій стіні. Після першого життя Душа оселяється у відведене їй гніздечко у першому ярусі хранилища. Після наступного життя — у вищому. І так аж до сьомого рівня. А після, коли стане згустком Божественного світла, Душа відлітає у Вічність.

— Ну, а далі?

— Душа, яка пережила сім рівнів, стає частинкою всемогутньої сили Творця, що утримує Всесвіт.

— А загалом людським розумом можна пізнати Світобудову? — запитав, усвідомлюючи свою наївність.

Віоланна підняла голову і, наче комусь там — угорі, відповіла:

— Найсучасніший комп’ютер, створений людським інтелектом, — старенька рахівниця сільського бухгалтера порівняно з тим Генієм, який править Всесвітом!

Знову озвався дзвін, і все повторилося. Одні Душі зграями відлітали, інші прибували і поселялись у щойно звільнених гніздах.

— Неймовірне видовище, — мовив захоплено я, не наважуючись розпитувати про те, що так і не зміг збагнути.

А Віоланна продовжувала:

— Кожна Душа народжується з подиху Творця. Опанувавши людське єство, вона проживає відведений земний строк. А після смерті тіла прилітає сюди й оселяється на першому рівні. Тут якийсь час, мовити б, спочиває. А далі, обравши собі долю, знову вертається на Землю. І так аж до сьомого рівня. Щораз Душа змінює свій колір, подобу. Ти бачиш. Щоб сягнути своєї досконалості, Душа проходить у часі еволюцію, як плід в утробі матері від зачаття аж до народження.

— А який період Душа перебуває тут, тобто на кожному із семи рівнів?

— Може бути і день, а може і цілі століття. Все залежить від того, наскільки швидко Душа обере собі нову долю.

— Як вона це робить? — не приховував здивування.

— Ці ніші у стіні — для кожної Душі своєрідний храм. Вона там відпочиває після земних трудів, очищується і передивляється людські долі. Тисячі, мільйони доль… Це може, я казала, тривати дуже-дуже довго. І ось коли Душа нарешті обере долю конкретної людини, повертається знову до земного життя — за новим досвідом.

— Це так необхідно?

— Із кожним новим досвідом… із кожним рівнем Душа самовдосконалюється аж до абсолютного світла… Це обов’язкова умова переходу у Вічність.

— Не можу збагнути: одна справа, коли Душа обирає долю полководця, вождя, вченого, талановитого митця чи просто людини вправної. А ось доля злочинця, нікчеми, жебрака — як це зрозуміти?

— Якщо хочеш наблизитися до Істини, маєш пройти крізь усі людські пороки, достоїнства й благодаті, вогонь і воду… Як це зробив Христос.

— Але хіба багатий може зрозуміти нужди жебрака?