Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

Через кілька днів опісля того, як російські війська 31 липня 1849 року під Шегерваром розбили австрійську армію під командуванням польського генерала Бема, наші люди помітили, як на світанку до Розмарії під’їхали два вершники. В одному з них батько мого діда Андрія упізнав Шандора Петефі. Наш прадід не міг помилитися. Він під час першого візиту поета особисто обслуговував Петефі і Гержені, готуючи для них на вогнищі молоде ягня.

Петефі був весь закривавлений і зовсім знесилений. Його зсадили з коня і на руках занесли до резиденції. Того ж дня тут уже був лікар Симеон Фелдеші. Він більше півдня провів у палаці, а коли вийшов… Наш прадід бачив, як Симеон бідкався і безпорадно розводив руками…

А через кілька днів, так оповідали, на цвинтарі біля Мукачівського монастиря, у скромній місцині за ніч з’явилась могила. На дубовому хресті угорською було викарбувано: «Тут покоїться найвідоміший невідомий солдат».

Хто ж цей «найвідоміший невідомий»? За переказами закарпатців, які брали участь у битві під Шегерваром, генерал дуже дорожив поетом. І тому категорично заборонив Петефі брати участь у військових діях. Проте він не послухався, пішов у бій, був поранений і зник безслідно того ж таки дня.

Отже, кого насправді бачив наш прадід у літній резиденції під Ловачкою і хто покоїться у могилі під хрестом із написом «найвідоміший невідомий солдат», мабуть, назавжди залишиться загадкою історії. Звичайно, таємницю нічного поховання неподалік Мукачівського монастиря достеменно знав граф Гержені. Проте жорстока поразка угорської революції настільки його вразила, що він зліг і помер за кілька день від серцевого нападу.

Після смерті графа Розмарія на довгі літа занепала, заросла хащею і почала помалу валитися.

Десь у перші роки XX століття тут раптово з’явився наймолодший син графа Бейла. За весни-літа енергійний граф, вклавши великі кошти, відновив красу і молодість Розмарії. А перед різдвяними святами сюди в оточенні слуг прибула донька Бейли Ержібет.

Не встигла молода графиня розпакувати речі, як по нашому і навколишніх селах побігло: молода панянка — вагітна. А живота собі нажила від якогось не вельми знатного офіцера. І як не кохала його бідна пані, проти шлюбу повстала вся родина Гержені. На фамільній раді вирішили, аби уникнути сорому і пересудів, Ержібет сховати насамкраю світу — в маєтку під Мукачевом.

Навесні юна графиня привела на світ хлопчика. Щойно лікар перерізав малюку пуповину, як дитя несамовито закричало. Лікар щасливо засміявся, глянув за звичкою хлопчикові у рот і жахнувся: новонароджений з’явився на світ зі всіма зубами. Подібного на довгім віку цілителя ще не траплялось. Вістка про незвичайні пологи миттю понеслась у Будапешт. Звідти примчав граф Гержені з медичними світилами. Цієї дивини ніхто не міг пояснити, проте лікарі одноголосно зійшлися на думці: зуби немовляті повиривати. Так і вчинили. У дитини одразу почалась сильна кровотеча, і через два дні вона померла. Поховали під скелею у маєтку. Граф вирішив забрати доньку-породіллю до Будапешта, але тут… Рівно через тиждень по смерті малюка до Розмарії придибав дивний дід і попросився до молодої графині.

Прислуга, яка берегла Ержібет не те що від сторонніх, а пильнувала, аби на неї, вбиту горем, навіть муха не сіла, чомусь без усяких вагань відчинила перед старцем двері і провела в покої господині. Побачивши нежданого гостя, графиня зблідла, вся затремтіла і впала на коліна. Старець підійшов до неї, поклав їй руку на голову і сказав:

— Я добре розумію, що у смерті хлопчика твоєї вини немає. Але біда сталась велика. Твій син був посланцем! Він мав зупинити і знищити диявола, який у скорім часі зійде на трон і заллє кров’ю світ.

— Я не хотіла цього, я була проти! — заридала графиня.

— Так, зуби — це і був знак того, що новонароджений постане проти антихриста.

— І що маю тепер чинити? — запитала вбита вісткою графиня.

— Дій так, як говорить серце, — мовив сумно старець і вийшов із палацу.

Прислуга кинулася відчиняти перед ним ворота. Старець тільки-но переступив за браму, як на очах у всіх розчинився в повітрі. А графиня вирішила навіки залишитись у Розмарії і спокутувати гріх біля могили сина.

Мине кілька десятків літ, і люди зрозуміють — на трон безперешкодно зійшов диявол в образі Гітлера і кров’ю залив світ. І ніхто не чинив опору антихристу, бо той, хто мав його зупинити, через людську недбалість і глупоту загинув ще при своєму народженні.