Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: ВЦ «Академія», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дай сили заплакати. Роман-видіння: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дай сили заплакати. Роман-видіння»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усе в них було юно і красиво. А коли Віоланни трагічно не стало, світ очужів і життя втратило сенс. Але він уже володів даром відкриття інших світів. І переступив їхню межу, багато побачив, пережив, передумав і зрозумів. І зустрів Віоланну. І пізнав з нею ще не пізнане…
Про це — сповнена багатьох подій, глибоко лірична і філософська історія «Дай сили заплакати».

Дай сили заплакати. Роман-видіння — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дай сили заплакати. Роман-видіння», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Люди не переставали заламувати руки, голосити і гірко плакати. А дзеркальні стіни храму Планів так само продовжували сміятися.

Ще перед тим як підійти до Вічної Вдовиці, я зауважив, що людський потік запливав у храм, проте звідти ніхто не повертався. Мені подумалось: очевидно, страдники, виплакавшись, покидали його з іншого виходу. Проте стіни з усіх боків були наглухо закриті. І тут я помітив: присутні, висповідавши свої болі, поволі підходять до найбільшого дзеркала. Наблизившись до нього впритул, увіходять у стіну і зникають у задзеркаллі. Я і собі спробував підійти до стіни, але посеред храму натрапив на невидимий бар’єр і відчув сильний опір. Мене повернуло, а далі якась сила почала виштовхувати з приміщення, і я знову опинився на східцях храму біля Вічної Вдовиці.

— Скорботна Вдовице, чому люди так страждають, а стіни храму Планів сміються? — запитав бідну жінку.

Вона, слідкуючи за чергою і не повертаючись до мене, тихо промовила:

— Бо люди плачуть за марнотами земними. А вони нічого не варті, крім печального сміху.

— І так завжди?

— Ні, одного разу стіни храму теж заплакали. Це сталося тоді, коли Діва Марія прийшла сюди оплакувати смерть сина свого Ісуса Христа. Тоді вперше, відколи світ світом, разом із скорботною Марією плакав і храм Планів.

Вічна Вдовиця щільніше напнула на голову покривало, і я зрозумів — розмови у нас більше не вийде.

4

Спустившись зі східців, я попрямував через площу до ріки, що омивала храм. І раптом на тому місці, де бабуся-хризантема нещодавно стерегла скриню зі снами, побачив чоловіка похилого віку.

Він сидів у кінці черги, що пливла до храму, на грубо обтесаному великому камені, подібно до роденівсько-го мислителя, підпер підборіддя долонею, і його поглинула велика печаль. Тут не існувало простору, і кожна річ, яка лежала на віддалі мільйонів кілометрів, так само бачилася близько, як і та, що лежала за кілька кроків. Тому, хоч чоловік і сидів на протилежному кінці площі, я розгледів його рясні зморшки на втомленому обличчі і зболені та сумні очі. Було в тому чоловікові щось до щему рідне і знайоме мені. Мав таке відчуття, що людина на камені — це я. І мене всього нестримно потягнуло до опечаленого чоловіка. Однак тут, як і напередодні у храмі, мене зупинила невидима стіна.

Я безпорадно озирнувся. Неподалік, на березі ріки, побачив старця і підійшов до нього. Дід був дуже схожий на одного з апостолів. З таким же аскетичним, але одухотвореним лицем, довгим, до плечей, волоссям, сивими, як полин, очима і ранковою зорею на чолі.

Дід простягнув перед собою правицю з довгими, наче виточеними з мармуру білими пальцями і щось шептав. А відтак пальцями лівої руки обережно, наче струни, перебирав пальці правиці. Тільки-но рука торкалася руки, пальці один за одним видавали довгі і протяжні звуки, схожі на пісні океанських китів. На привітання дід не відповів, але підняв голову, довго роздивлявся мене полиновими очима, а потім здивовано сказав:

— О, та ти, чоловіче, бачу, щасливий.

— Звідки ви взяли це? — запитав я.

— Ти ж володар дуже щасливого сну, божественного сну, — підкреслив дід-апостол. — Настане час, і ти все зрозумієш…

Мені кортіло дізнатись, що ж то за сон, подарований бабусею-хризантемою? Коли настане пора його народження і якими пророцтвами він осяє мене? Але натомість чомусь запитав:

— А що ви, діду, тут робите?

— Я народжую пісні, які будять спогади і совість, — відповів дід.

— Це, очевидно, дуже важливо, — сказав я. — Тому не хотів вам заважати. Тільки ось скажіть, чи, може, ви знаєте, хто той чоловік, що сидить самотній на камені, там на площі, в кінці черги.

Дід, не озираючись, зітхнув і сказав:

— Я би тобі не радив цікавитись тим чоловіком…

— Але ж він мені дуже близький, рідний, він наче я сам, — емоційно почав показувати у бік самотнього чоловіка.

— Він тобі рідний, зовсім свій, бо то ти і є, — мовив тихо дід.

— Ви жартуєте, такого не може бути!

— Тут можливо все. І навіть те, що людина існує у багатовимірних формах.

— Але яким чином це я?

— Там ти в далекому майбутньому.

Я з глибоким жалем дивився на чоловіка — застиглого, незримого, по-земному беззахисного й одинокого.

— Якби і була змога підійти до того покинутого усіма, — продовжував дід, — я б тобі ніколи не радив.

— Але чому?

— Якщо тобі той одинокий чоловік розкаже про все, що сталося, ти втратиш усякий смисл життя. А його краса — в жорстокій невідомості і непізнаності.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Обсуждение, отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x