Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитрий Кешеля - Дай сили заплакати. Роман-видіння» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: ВЦ «Академія», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дай сили заплакати. Роман-видіння: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дай сили заплакати. Роман-видіння»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усе в них було юно і красиво. А коли Віоланни трагічно не стало, світ очужів і життя втратило сенс. Але він уже володів даром відкриття інших світів. І переступив їхню межу, багато побачив, пережив, передумав і зрозумів. І зустрів Віоланну. І пізнав з нею ще не пізнане…
Про це — сповнена багатьох подій, глибоко лірична і філософська історія «Дай сили заплакати».

Дай сили заплакати. Роман-видіння — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дай сили заплакати. Роман-видіння», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Дівчині, видно, було парко. Вона розігнулась, розв’язала бантики, і стрімка течія золотистого волосся залила її плечі. Я навіть на дереві відчув, як шовково-ніжно зашелестів той водоспад волосся на її витонченій шиї і тихо зітхнув посеред пліч. І дівчина стала для мене ще вродливішою, таємничішою і недосяжнішою.

Від цього мені стало дуже гірко і сумно. Аж тут якоїсь миті вона зупинилась, відклала мотику вбік і сердито-впевнено попрямувала до липи. Я притьмом зіщулився, прилип до стовбура. Проте вона і не намагалась відшуковувати когось на дереві. А просто підійшла, стала під липою і, не підіймаючи голови, сказала:

— Довго будеш там як кажан висіти? Ліпше би зліз і допоміг нам копати.

Я отетерів і боявся навіть дихнути.

— Не ховайся, — спокійно вела далі дівчина. — Я кожного дня бачу, як бігаєш, мов білка, по деревах.

Чіпляючись неслухняними руками, весь ураз спітнілий, я покірно спустився вниз.

— Мене звати Віоланна, — простягнула долоньку.

Я з недовірою глянув на неї.

— Тебе дивує моє ім’я? — весело щебетнула. — Справді, воно рідкісне. Але так звали першу й останню кохану вождя Аттіли — Віоланна.

Я і далі мовчав, із підозрою спостерігаючи за дівчиною, і ніяк не наважувався вимовити своє ім’я.

— Якщо не хочеш себе називати, мені і так відомо, як тебе звати, — з якимось щастям вимовила Віоланна.

Розгублений і наче зловлений навіть не на крадіжці, а на чомусь ганебнішому, зніяковіло кивнув головою.

— А тепер пішли? — показала на клумбу.

Я йшов за дівчиною і раптом уловив запах безмежної свободи її розпущеного волосся. На мене повіяло чимось трепетним, бентежно-запаморочливим, невимовно світлим. Я наче осліп і оглух. Йшов за Віоланною і нічого не бачив, окрім тривожно-пахучого золотого водоспаду на її плечах.

— А це мій брат Янош, — сказала дівчина, коли підійшла до клумби.

Вона тут же взяла брата за руку і підвела до мене.

— Подайте один одному руки.

Ми потисли один одному руки, і всі троє взялись за роботу.

Мабуть, ніколи в житті я не відчув від праці такого щастя і натхнення, як тієї миті, коли трудився поруч із дивовижною дівчиною. Все в ній було не просто красиве, а якесь не по-земному вродливе і невагоме, легке і водночас ніжно-крихке… Навіть сміх Віоланни розсипався і світився кришталевими блискітками. Я крадькома спостерігав, як на чолі від натуги в неї виступали краплини поту, і мені весь час хотілося підійти, зібрати їх у долоню, як діаманти.

Захоплені роботою, ми і не помітили, як над Мукачевом згромадилися хмари і потягли свої черевища на Небесі. Оговталися, коли перші краплі дощу обпекли розпашілі спини. Далі блиснуло і лунко луснув грім. Від Мукачева, наче табун молодих лошаків, мчав навіжено дощ. Віоланна схопила мене за руку і крикнула братові:

— Тікаймо до веранди!

Тільки встигли заскочити під дах, як молодий літній дощ замолотив по листю черепиці, дістаючи бризками і нас. Віоланна принесла лавицю, поставила ближче до стіни і запросила сісти. Брат сів праворуч, а я — зліва.

— Як добре, що ти поміг нам і ми встигли все до грози, — глянула вдячно.

І тут не відаю, чи із вдячності, чи несамохіть, дівчина притулилась плечем до мене. Щось обірвалось у грудях, серце зупинилось. Здавалося, мене тримають над прірвою, і якась доля секунди вирішує — зостанусь живим, чи полечу стрімголов у безодню. І цієї миті серце знову запрацювало — мене помилували, я житиму.

Над Розмарією продовжував бешкетувати ситий і чистий дощ. Він танцював над заростями ясмину і хвацько збивав із квітів пилок. Від цього над кущами, наче німби над головами святих, здіймалися світло-жовті кола-хмаринки. І сам дощ несподівано від цього почав запаморочливо пахнути ясмином.

— Ти чуєш, дощ пахне ясмином. Я ще ніколи не бачила і не чула ясминового дощу, — обернулась до мене щаслива Віоланна.

І плече її ще міцніше торкнулося мене.

— У нас дощі завжди пахнуть ясмином, — відповів несподівано я, і сам одразу здивувався з непритаманних мені слів.

А дощ усе не міг заспокоїтись. І я був безмежно вдячний цьому ясминовому дощу. Я молив його, цей теплий дощ, щоб він ніколи не минався, щоб залив своїми ясминовими потоками увесь світ, у якому тепер існувало тільки одне безмежне щастя — плече Віоланни біля мого плеча.

Злива, натанцювавшись і потолочивши трави і кущі у маєтку, несподівано спохопилась і такими ж дикунськими табунами дощових коней помчала далі долиною до ріки Латориці.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дай сили заплакати. Роман-видіння» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння»

Обсуждение, отзывы о книге «Дай сили заплакати. Роман-видіння» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x