— О! — завмер раптом Пашка, до гостя свого обернувся. — Ти подивися, що в мене є! — вказав він поглядом на листа у руці. — Ану, танцюй, Сєрий!
— Ти чого? — невдоволено здивувався Сергійович. — Чого це ти? З якого дива?
— Так лист же тобі! — пояснив хазяїн дому.
— Як мені, то і давай його мені!
— Ні, ти що, забув? Хочеш листа отримати — танцюй! — повторив Пашка. — Ти що, Пістончику ніколи не танцював?
Сергійовича ніби водою холодною облили. Він очима заморгав. Виринув із далекого минулого поштар їхній, Пістончик, який вже напідпитку зранку пошту розносив. Не завжди, звичайно, напідпитку, і не завжди розносив, але часто. Регулярно розносив — так правильніше! І справді, як приносив він щось, особливо як напідпитку був, то поки адресат не станцює, до рук не віддавав! Всі перед ним танцювали, навіть бабці, життям майже навпіл зігнуті. Може, і добре то було — зарядка ж людині потрібна, але не кожен добровільно вранці робить!
Пригадав Сергійович і похорони Пістончика років вісім назад. Поїхав він зі своїм приятелем Вітьком на тракторі на рибалку. А на зворотному шляху перевернулися вони на полі — поля тут то вгору, то вниз. Нагорі — гребінь, внизу — нижній злом й іноді то озеро, то річечка. Ось трактор на схилі і перевернувся. Вітьок живий залишився, а Пістончика придавило на смерть. Усі бабці села на похорон прийшли, плакали. Ну а тим, хто молодший, поштар блазнем і п’яницею здавався, вони його смерті і не помітили.
Тим більше, що нова поштарка Іра — вона із Світлого була і до них у село на велосипеді їздила — сподобалася всім одразу і веселістю своєю, і кофтинками із глибокими вирізами, які влітку носила. Затьмарила вона одразу покійного і, мабуть, з того часу, із дня його похорону, вперше Сергійович про нього згадав. Та і то через Пашку.
— Ну ти танцюватимеш чи ні? — хазяїн дому почав сердитися, але сердився він легко, не по-справжньому, а як дорослі на дітей сердяться.
Сергійович вуста скривив. Дурнем себе відчув та так по-дурному і підскочив кілька разів, руки в боки розводячи, ніби під нечутну гармошку станцював.
— Тримай! Тримай! — Пашка залибився, від чого нижня частина його обличчя округлилася. Сергійович, щоб показати свою байдужість до листів, опустив конверт, собі адресований, на край столу і далі узявся за руками Пашки спостерігати.
Стоси розсортованих листів росли приблизно однаково, адже і вулиці у селі схожої довжини були. Ще один лист упав до тих, що у провулок Мічуріна треба було доставити. Колишній великий стос листів дрібнів, два сусідніх піднімалися.
— О! — зупинився Пашка і знову грайливо на гостя подивився. — Доведеться тобі ще раз танцювати!
— Що, знову? — незадоволено буркнув Сергійович.
Зітхнув. Підскочив знову кілька разів. Узяв простягнутий конверт і тут же ще один від Пашки отримав.
— Тримай, це бонус! Також тобі!
Засунув Сергійович усі три своїх листи до кишені куртки.
— Ну що, роботу треба замочити? — запропонував Пашка.
Випили вони по чарці самогону, зажували салом з хлібом, і попрощався Сергійович, пішов, несучи із собою цілий пакет листів, що жителям вулиці Леніна прийшли.
Уже вдома, вугілля до буржуйки підкинувши, Сергійович на свій стіл листи висипав і на кожному конверті адресу виправив. Кругом вулицю Леніна на вулицю Шевченка фіолетовою ручкою замінив. Щоб адресати, коли б до рук свої листи не узяли, зрозуміли, що живуть вони не на тій вулиці, що раніше, а на новій! І щоб усім своїм друзям і рідні, які листи пишуть, нову адресу повідомили! Адже ж так це зазвичай при зміні назви вулиці робиться?
День цей березневий вже до обіду надто довгим Сергійовичу видався. Тому, що був справами важливими наповнений. І мабуть тому, що був він також днем перемир’я. У цьому Сергійович також переконався, кілька разів до тиші дворової дослухаючись. Навіть ворони мовчали, хоча хто їм каркати заборонити може?!
Зрозумів Сергійович також, що не така вже і проста робота у поштаря! Зрозумів, що листи розносити — то у такій роботі найлегше, якщо ноги є і не болять вони. Праве коліно його якраз мовчало, не нило, не турбувало. Ніби навмисно. А от нерви раптом розігралися, коли зрозумів він, що пошту треба ще раз розсортувати так, щоб не перетасовував він листи перед кожною хвірткою. Узявся він їх за номерами будинків розкладати, і тут уже йому довелося довкола столу ходити. Будинків же на вулиці багато, більше вісьмидесяти. Утомився Сергійович швидко, вже і весь стіл конвертами накрив, а для деяких будинків місця не вистачило. Поклав він кілька листів і на стілець поряд, і на другий стілець. Багато сил у нього пішло на сортування. Більше сил, ніж часу.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу