Андрей Курков - Сірі бджоли

— А ви звідки? — Сергійович подивився Владленові в очі і кивнув у бік вікна.

— Твоє вікно не туди виходить, — вставив Пашка. — Він з мого боку, звідти!

— Та я взагалі-то з Сибіру, — заговорив, нарешті, гість. — Добровільно приїхав. Щоб вас захищати.

— Із Сибіру, — протягнув Сергійович у задумі.

— Так, — підтвердив Владлен. — У нас зараз холодніше, ніж у вас! Та і красивіше у нас!

— Чого це красивіше? — не зрозумів Сергійович.

Владлен подивився на Пашку. Пашка наповнив чарки.

— Давайте за перемогу! — запропонував Владлен.

— Давайте! — підтримав Пашка.

Сергійович чаркувався мовчки. Випив, як і інші, одним ковтком. Пальцем з банки огірок виловив і до рота відправив.

— То чого це у вас красивіше буде? — повторив своє питання Сергійович, огірок дожовуючи.

— Ну це, може, через війну, — спокійно заговорив сибірський гість. — Мало барв! Паркани сірі, вікна не прикрашені різьбою, лиштвами. Біднувато якось!

— Це війна, — Пашка махнув рукою. — Після війни все буде красиво! Як раніше!

— Раніше красиво не було, — не погодився Сергійович. — Раніше було нормально! І в очі нічого зайвого не кидалося!

Владлен здивовано на хазяїна глянув, тоді на Пашку погляд перевів. Той знову налив. Після третьої чарки спокійніше Сергійовичу стало. З гостями і святом змирився. Став язиком ковбасу напівкопчену «слухати» — давно такої не їв.

— Все, що раніше було радянським, потім стало російським, — пояснював захмелілий Владлен Пашці, але все на хазяїна дому краєм ока позирав. — А те, що не стало російським, то потім стане. Все завжди до початку повертається, до точки відліку...

За вікном вже сутеніло, коли Пашка другу пляшку з кишені кожуха дістав. Гість сибірський продовжував щось говорити, але Сергійович його вже не слухав. Йому спати хотілося, його тепер і голос цього Владлена дратував, і від Пашкиної фізіономії, від того, що підтакував Пашка сибірському гостеві, плюватися хотілося. Щось холуйське, а не мужиче в обличчі Пашкиному вималювалося.

Позіхнув Сергійович широко, навіть долоню до рота піднести не встиг.

— Знаєте що, — сказав він гостям. — Я все-таки хворий. Може, ви у Пашки продовжите?

— А у мене горілки більше немає, — потягнув Пашка.

— А я вам із собою дам! — запропонував хазяїн дому.

Владлен, ніби і не пив, піднявся легко на ноги і по плечу Пашку долонею ляснув. Той також піднявся. Видав їм Сергійович дві пляшки «Крутої», тієї самої, якою нещодавно отруївся. Видав, не думаючи. Тільки б пішли.

— Дякую! Ти справжній дружище!!! — зрадів Пашка. Він вже кожуха вдягнув і пляшки одразу у кишені бічні засунув. — О як смішно! До тебе з двома пляшками йшов, і від тебе також із двома!

Ледь чи не виштовхав Сергійович гостей з дому. І у спину їм довго не дивився. Може секунд п’ять лише. Цих секунд вистачило Сергійовичу, щоб зрозуміти: мороз на спад пішов.

Занепокоєння охопило Сергійовича зрання, а може навіть зночі! Адже прокидався він двічі й обидва рази від кошмару: снилося йому, що скручує його від горілчаного отруєння, що судоми ноги у щиколотках хапають, що живіт крутить і у голову хтось насос для м’яча вставив і гойдає. Роздувалася голова зсередини у сні, здавалося, що ось-ось лусне! Це вже вранці він зрозумів, що до чого! Пригадав, що дві пляшки «паленої» «Крутої» горілки своїм гостям у дорогу дав. А вони вже хороші були, після двох півлітрів на трьох їм уже все одно було, що і скільки далі пити! Напевно, випили одразу ті дві пляшки і зараз лежать-мучаться, якщо не гірше!

Знайшов Сергійович почату та відставлену пляшку, з якої отруївся недавно! Понюхав. Запах, звичайно, спиртовий! Але спирт спиртові різниця! Один спирт і в ліжко вкладе, інший — до труни дерев’яної! Щоб відволіктися, зварив собі на сніданок гречки з продуктів, які солдат приніс. Там же й масла брикет був, то гречка з маслом та сіллю настрій йому покращила! І поки він їв, про горілку, непроханим гостям подаровану, не думав. А от як поснідав, знов клопіт серце краяв.

І гидко стало ще й тому, що винним себе перед Пашкою відчув. А хто він такий, Пашка, щоб перед ним вину мати? Сволота нечестива, з дитинства такий! Там обдурить, там гидоту про тебе скаже. Від армії відкрутився — плоскостопість у нього, чи ти ба, хвороба смертельна! Але якщо він зараз лежить і мучиться? Чи ще гірше — відмучився вже? Це ж чий гріх буде? Його, Сергійовича, гріх! І от вийде, що це вже він — сволота нечестива!

Жах пасічника охопив. Про цього Владлена якось і не думалося. За нього відповідає Пашка. Пашка його привів, хоча міг би спочатку за хвірткою лишити і піти хазяїна запитати: чи не буде він проти чужого і непроханого гостя?