Андрей Курков - Сірі бджоли

— Тепла? — повторив спантеличено пасічник.

І пригадав, що поряд із наплічником на задньому сидінні пакет із самсою лежить.

— Ну добре, — Сергійович кивнув і знову захотів на газ натиснути. Захотілося швидше до кордону доїхати, гарячої соковитої самси захотілося. Позаду залишився вказівник «Аеропорт» із стрілочкою ліворуч. Але вони вже на Джанкой їхали. Аеропорт їм був не потрібен.

— Ти паспорт не забула? — повернувся до Айше, коли передмістя Сімферополя залишилося позаду. Вона заперечливо мотнула головою.

За годину Сергійовичу стало не по собі — відчувалося наближення кордону. Вони проїхали повз колони військових машин, що зупинилася на обочині. До двох були причіплені зачохлені гармати.

Айше, побачивши колону, завмерла, напружилася. У її очах страх зблиснув. Сергійович натиснув на газ, щоб скоріше повз російських військових проїхати. Хвилини за три зменшив швидкість, про вулики згадав, які могли на ходу розвалитися. Попереду замайорів знайомий сріблястий піддашок над дорогою. Нога автоматично натиснула гальма.

Коли зупинилися на обочині, подивився питально на Айше, і вона все зрозуміла. Вийшла з машини, з заднього сидіння забрала наплічник, закинула на спину.

— Валізу треба забирати? — запитала вона.

— А вона важка?

— Вона на коліщатках.

— Тоді краще забери, — попросив Сергійович.

Коли від’їхав, озирнувся. Айше йшла і котила за собою зелену валізку. Йшла легко, але із відчуженим обличчям, ніби на похорон чи на зустріч неминучому лихові. Машин попереду стояло з півтора десятки. Черга рухалася. Сергійович знову побачив Айше у черзі тих, хто переходив кордон пішки. Не озираючись, пройшла вона повз до віконечок паспортного контролю для пішоходів.

Як заїхав під піддашок контрольного майданчика, Сергійович дістав документи і, трохи нервуючи, сам підійшов до віконечка.

— Що ж ви так вкладиш зім’яли! — з докором промовив прикордонник, розгортаючи знайдений у паспорті папірець.

Обличчям служивого майнула тінь стурбованості Його вуста заворушилися беззвучно, ніби він сам в умі рахував чи щось проговорював. Потім мотнув головою і підняв очі на власника документів.

— Вісімдесят дев’ять днів! — сказав він. — Вив нас по максимуму відпочили! По-російські!!! Навіть он на сонці згоріли! — прикордонник звернув увагу на червоні, обвітрені щоки Сергійовича.

І раптом за спиною у прикордонника виник хтось у цивільному. Нахилився до віконечка, кинув швидкий погляд на Сергійовича. Його рука лягла прикордоннику на плече. Прикордонник підняв голову і тут же піднявся зі стільця. Обидва кудись вийшли. Пасічник занервував. Дістав мобільник, час перевірив.

А за віконечком знову обличчя прикордонника з’явилося.

— Поставте машину в «кишеню»! — сказав прикордонник. — До вас зараз підійдуть!

Звільнивши місце для наступної у черзі машини, Сергійович від’їхав на вказане місце. І залишився сидіти за кермом, занурюючись у тугу і невизначеність. Нічого хорошого він від цієї затримки не чекав. Паспорт і права у нього забрали. Хто він тепер? Ніхто. Ні документів, ні прав. Пригадалася придорожня «кишеня», до якого його відправили при в’їзді до Криму. Тоді перебування у «кишені» закінчилося приїздом журналістів і отриманням від них грошей на ремонт машини. Сергійович озирнувся, подивився на свій «кабріолет», у якому при їзді виникало більше вітру, ніж його було в природі.

Ну так, не полагодив. Та і від грошей тих не лишилося нічого! Якісь рублі ще лежать у кармані, але більшу частину він перетворив у бензин, заповнив ним три каністри. Бензин краще грошей.

Може, хвилин п’ятнадцять у голові пасічника снували довгі думки, які закінчувалися трьома крапками. Снували, прикрашаючи очікування вирішення своєї долі. А потім до машини підійшли два митники і чоловік у камуфляжі з собакою. Один із митників тримав у руках документи Сергійовича. Чоловік у камуфляжі повів собаку довкола причепа.

Митник з документами у руках втупився на номер машини, потім на стару потерту картонку техпаспорта.

— Як вас сюди впустили? — спитав він.

Викривлена, незадоволена лінія вуст демонструвала одночасно претензію і зарозумілість.

— Куди? — сторопів Сергійович.

— У Росію, в Крим! — холодним, трохи скрипучим голосом продовжив митник. — У вас радянські права, радянські документи на машину! Номерний знак — і той радянський! Ви що, досі у СРСР живете?

Не знайшовши швидко відповіді, пасічник знизав плечима.