Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

— Біда чорна, — саркастично зазначив я. — Нічого не робити вдома і їсти суші.

— І пити вино! — додала сицилійка.

— Де ти, кажеш, той піддон, об який ти витерла руки? — спитав старший офіцер Баррел. — Може, й мені піти назаганяти собі скалок? Я теж хочу вина, суші й нічого не робити!

— І безкоштовну медичну допомогу, — всміхнулася сержант МакКарті. — Джорджіо зекономив Франчесці купу грошей!

— Свята правда! — сказав Баррел. — Я торік городив паркан і наступив на дошку з цвяхом, — Франческа поморщилась. — Поїхав в Urgent Care і залишив там не одну сотню. Я, взагалі, не хотів їхати, але дружина примусила. Чого до тих лікарів їхати, це ж тільки подряпина! Та де, хіба цю жінку переконаєш! — крізь вуса бурчав старший офіцер.

— Якби не «ця жінка», у вас міг розвинутися сепсис, і вона б витратила значно більше грошей на ваш похорон, — нещадно зауважила Сара.

Кажіть що хочете, а жінки вміють рахувати кошти.

Я відсунув крісло, всадовив туди напарницю, дістав перекис, протизапальну мазь, тампони й бинти.

— Хай тобі грець! — засміявся Баррел. — Ти в себе аптеку тримаєш?

— Це я ще на тому тижні поцупив у медпункті. Знав, що робитиму перев’язку.

Сара мовчки вийшла й через кілька хвилин, поки я готувався, вернулася з майже повною пляшкою горілки.

— Вечірка не вдалася? — пожартував я.

— Просто купила іншу пляшку, — сказала Сара. — А цю триматиму для таких випадків.

У цю мить у наш кабінет зайшов полковник Вескотт.

— Якого біса? — спитав полковник, побачивши здоровенну пляшку горілки в мене на столі.

— Сер, приєднуйтесь, сер! — запросив я. — Вам у чарку чи в стакан?

— Майте совість, ще ж і першої перерви не було!

— Зранку випив — цілий день вільний! — згадав я російську народну мудрість.

— Ні, серйозно, що ви тут задумали?

— Перев’язку їй робити, — оскільки руки в мене були зайняті, я мотнув у бік напарниці головою.

— То йдіть у медичний блок!

— Я нікуди не піду! — вередувала Франческа. — Мені там незатишно!

Я зняв пов’язку. Ранки вже почали загоюватись, але глибші все ще були відкриті. Заливши руку перекисом водню, я взяв тампон і став протирати долоню. Цього разу обійшлося без горілки. Ще раз ретельно промив ранки перекисом і намастив неоспорином.

— Дивись, тут один Т-подібний шрам затягується у формі сердечка! — засміялась напарниця. — Гарно!

— Я можу тут тобі ще «НАСА» вишкрябати, якщо хочеш.

— Дурник!!!

— Слухай, — сказав раптом полковник. — Я тут собі на спині прищика вичавив…

— Disgusting!!!  [33] Disgusting (англ.) — буквально «бридота». — скривились дівчата.

— Та я хоч на задниці прища оброблю, якщо за нього платитимуть готівкою! — спокійно відреагував я.

— Скільки береш з напарниці? — спитав полковник.

— Ані скільки. Я на ній тренуюсь!

— Бовдур!!!

— Тихо будь, бо зараз стрілу на серці виріжу!

— А я боюсь крові, — подав голос професор Рассел, що тихо сидів у кутку й перевіряв наші звіти за минулий тиждень.

— А я ні, — відповів полковник. — Але колись Меґан, моя старша дочка, сильно порізала руку. Крові було море! То я ледь не знепритомнів. Пам’ятаю, півпляшки віскі тоді випив, поки не перестало мною трусити.

— Бідолашна дитина! — прошепотіла Франческа.

— Бідолашний полковник! — сказала Сара.

— Ну, хто про що, — засміявся Рассел. — А як вона руку порізала?

— Та через мене, — засмутився Вескотт. — Я різав кавуна, а Меґан вихоплювала скибки, ну й…

Я згадав майже аналогічну історію. Раз я вирізав патичок з верби, а маленька Софія, моя старша дочка, простягла рученята. Раптом ніж у мене зірвався, і я сильно порізав їй перетинку між вказівним і великим пальцем. Три шви накладали. Хірург сказав Софії: «Не дивись!». Але доня все зробила навпаки — не кліпаючи, стежила за всіма маніпуляціями лікаря. Їй було так цікаво, що вона за всю операцію ні разу не пискнула. Рівно через місяць ми були в тому самому травмпункті. Цього разу невгамовна Софія розбила в школі голову. І коли хірург зашивав забійну рану завдовжки півтора сантиметра, Софія ображено ревіла. Ревіла не з болю, а з образи, що не може дивитись, як лікар накладає шви.

— Ех, що ви знаєте про біль? — зітхнув Баррел. — Ось я колись був прищемив собі блискавкою від штанів…

— Stop!!! — закричали дівчата.

— Ашотаке? — образився Баррел. — Це життя, що я вдію!

— Ой, мабуть, було боляче! — з чоловічої солідарності поспівчував Вескотт.

— Ще й як. Це було на Гаваях, у перший день нашого медового місяця…