Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

— Отже, — почав професор, — нам потрібно перевести сателіт з проміжної орбіти на геостаціонарну з апогеєм XXX. У нас гібридна система двигунів, тому зараз ми використовуємо головний двокомпонентний двигун.

Головний двигун сателіта — це повноцінний реактивний двигун, у якому використовується рідке пальне й окислювач.

— Пам’ятайте, що потужність імпульсу ми розраховуємо як завжди, — продовжував професор. — Але прошу не забувати, що маса сателіта — шість тонн. Отже, потрібно враховувати інерцію.

Перед кожною маніпуляцією професор читав нам невеличку лекцію, що дуже допомагало, бо таку махину ми рухали вперше. Ми слухали професора, пороззявлявши роти, наче двоє двієчників.

Щоб спрямувати сателіт на завданий курс, треба зорієнтувати його в просторі. Тобто спрямувати. Ви ж пам’ятаєте, що для цього в нас є чотири осьові й чотири радіальні гідразинові двигуни. Вони маленької тяги і потрібні для поворотів.

Потім супутник потрібно штовхнути по курсу вперед. Для того є головний апогейний двигун.

Щоб не переборщити з потужністю, до потрібної орбіти краще добиратися в три етапи, «короткими перебіжками».

Професор Рассел узяв маркер і намалював у перспективі проміжну орбіту і «точку стояння». Намітив три точки «А», «В» і «С» і з’єднав їх пунктиром. Точку відправки він обізвав «нуль», а «точку стояння» — одиницею. Це й був наш кейс на сьогодні.

Перша спроба була дуже страшна. Ми зорієнтували сателіт і дали імпульс, правильно врахувавши, як нам здавалось, інерцію шеститонного велетня. І ця тумба, заввишки як триповерховий будинок, зрушила з місця, тобто з «нульової точки». Ми дивились на цифри телеметрії і завмирали з жаху — сателіт наближався до першої точки, точки «А», дуже стрімко. Занадто швидко. І не туди, куди треба.

— Вирахуйте похибку, виправте курс, дайте імпульс, утроє менший за потужність першого, і ведіть його до точки «В», — наказав Рассел.

Було чути, як у нас з Франческою тріщать мозки. Обчислення треба було провести дуже швидко. Причому я вираховував похибку, а Франческа — курс, і перевірити одне одного в нас просто не було часу — сателіт летів, і якщо ним не керувати, можна було просто втратити дорогезну гору електроніки. Тож треба було діяти не навпомацки, а впевнено й швидко. А з цим, як з’ясувалося, в нас поки що проблеми.

Нарешті ми відправили сателіт у точку «В». Тепер знову схибили, але вже трохи менше, ніж першого разу.

— Inmarsat, а як ви зазвичай доводите супутники до «точки стояння»? — поцікавилася Франческа.

— Ніяк, мем. Ми ще не запускали такого супутника, — лаконічно відповіли британці.

— Вони знущаються! — прошепотіла напарниця.

— Ми просто спостерігаємо, як ви це робите, — рівним голосом сказав котрийсь британський інженер.

Тепер і мені здалося, що вони знущались. Якби керівництво Inmarsat знало, що їхнім дорогезним супутником кермують учорашній журналіст і дівчинка-горобчик, то їх би трясця вхопила, це точно.

Щоб спрямувати сателіт у точку «С», довелося знову вираховувати похибку, повертати сателіт і давати імпульс головному двигунові. Але до цього ще додалося гальмування гідразиновими двигунами — аби не вилетіти за межі заданої орбіти.

Ви ніколи не пускали саморобний вітрильник у калюжі? Треба було дмухати у вітрила в певному напрямку, якщо хочеш, щоб кораблик плив туди, куди слід. Тільки наш «кораблик» був важкий, як зараза, і не зупинявся під впливом опору води та повітря, а летів, як дурний, у темні глибини космосу.

З точки «С» до точки «один», тобто до кінцевого пункту, ми підбиралися дуже повільно, постійно гальмуючи осьовими й радіальними двигунами. І… промахнулись!!! Ми промазали! Точніше, перелетіли точку!

Напарниця стала біла, як простирадло. Я був близький до паніки. Що робити? Штовхати супутник назад гідразиновими двигунами? Ксеноновими «пукалками»? Поки ми думали-гадали, сателіт віддалився на недопустиму межу в десять кілометрів.

У Inmarsat мовчали. Нарешті професор сказав:

— Ми не можемо марно витрачати гідразин. Треба негайно ввімкнути гальмування, розвернути супутник на 180 градусів головним соплом, дати слабкий імпульс апогейним двигуном і одразу ж, буквально через кілька секунд, починати гальмувати двигунами орієнтації, поки не зупинимо супутник у «точці стояння».

Можлива похибка має складати не більше ста метрів.

Тяжчих обрахунків я ще не робив. Не буду заглиблюватися в подробиці, але після п’ятнадцяти хвилин цих обрахунків я почувався, наче після гранчака горілки. Зображення пливло перед очима, ніби в олії.