Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

— Ну, знаєш, то був 1984 рік, Радянський Союз, і незважаючи на те, що з Італією були непогані стосунки, запрошувати іноземних спеціалістів було не прийнято. Пісню й слова написав композитор Гладков, він, думаю, спеціально написав абракадабру.

— А чому дівчина в пісні скинула з себе одяг? Ну на хріна це робити, якщо все одно хочеш утопитись?

— Має ж бути хоч якась еротика!

— Аха-ха-ха-ха! Джорджіо, тупішої пісні я ще не чула!!! Це навіть крутіше, ніж Борат!!!

Був ранок, і Франческа ще не з’явилась у командному центрі. Проте там уже сиділи професор Рассел і старший офіцер Баррел. Колеги нутром відчували, що я затіяв чергову капость.

— Ну, що цього разу? — спитав Баррел. Я точно знав, що під своїми моржовими вусами він ховає посмішку.

У Радянському Союзі був період повального захоплення Італією. Італійська естрада, італійське кіно, італійські чоботи. Тото Кутуньо, Софі Лорен, Адріано Челентано і Мікеле Плачідо. Робертіно Лоретті і «Санта Лючія». Італія була така далека — усе ж таки далеке зарубіжжя — і водночас така близька. У італійців були незвичайні пригоди в Росії, парочка Абдулов і Фарада обігнала за популярністю Аллу Пугачову, пісеньку «джуліко-бандито» співали ледь чи не в кожному дворі, і навіть Заєць з «Ну, постривай» співав «O sole mio».

Звісно, Софі Лорен у кіно розмовляла російською в дубляжі Інни Виходцевої, Фарада з Абдуловим співали абракадабру, а джулікі переінакшували російські слова на «італійській» манер. Про що співали Тото Кутуньо і Челентано, в СРСР знали тільки одиниці. Та й ті були перекладачі з італійської.

Саме завдяки шаленому успіху весело-трагічної абракадабри з фільму «Формула кохання» рівно через два роки, 1986-го, Фарада і Абдулов вирішили зробити пародію на популярний тоді італійській естрадний фестиваль «Сан-Ремо». Приспівом у цій пекельній пародії, звісно, було вже знайоме нам «Уно, уно, уно ун моменто».

Рассел і Баррел пам’ятали, в якому стані перебувала моя напарниця два дні тому, коли вперше почула пісню Марґадона й Джакоба.

— Андрію, це ні в якому разі не можна їй показувати! — сказав професор Рассел. — Це її вб’є!

— Та нічого, у нас тут у сусідньому корпусі є медсестрички! — Баррелові, навпаки, кортіло подивитись на реакцію Франчески.

— Я все чу-у-у-ю! — пролунало з нашого кабінету. — Ви говорите про мене-е-е! Якщо це щось хороше, то я вас усіх обійму-у-у, а якщо ні, то вам краще триматись від мене якнайдалі-і-і! Джорджіо краще надіти шоло-о-ом!

Франческа зайшла в командний центр з двома чашками кави.

— Джорджіо, салют! Тримай каву! Усім доброго ранку!.. Ем-м… Чого ви на мене так повитріщалися?!

— Чессіно, в мене для тебе щось є! — усмішка в мене була широка, як картинка 16:9.

— О, ні. Ні! Ні-ні-ні! Ні! Не зараз! Не сьогодні!!! Ніколи!!! — сицилійка замахала руками. — Ну добре, ЩО там у тебе?!

— Дивись! — я простяг їй свій телефон з відкритим роликом у YouTube.

Франческа розпливлася у широкій усмішці — на екрані з’явились її улюбленці. Молоді й красиві.

— Ооооооо! Абдуллофф, Фаррада! — Франческа тепер мала двох нових кумирів.

Тупцяючи під музику, кумири італійської молоді заспівали:

— Урбенто філофенто

Канченто піруенто

Сало-ооре!

Уже при перших звуках цієї веселої псевдоіталійської абракадабри Франческа затамувала дух, щоб у наступну секунду вибухнути сміхом.

— Превенто рибаченто

Кривенто сімуленто

Амо-ооре! — впевнено співала парочка.

Франческа сміялась, мов ненормальна, затуливши долонями обличчя.

— І Санта-Марія фелі-і-чіта! — Фарада з Абдуловим, абсолютно задоволені реакцією моєї напарниці, хитро переглянулись на екрані й затягли знайоме:

— Уно, уно, уно, ун мо-оменто-оо!

Франческа волала, наче юна фанатка на концертах «Бітлз» — її розпирали емоції, що їх доносили через десятиліття два геніальні радянські актори.

— Це неможливо! Не можу… Не можу дихати! Аха-ха-ха-ха!

Слід визнати, Абдулов і Фарада навіть тим абсурдом, що вони його співали, зуміли передати настрій безтурботності, легкого суму й шаленого кохання.

— Андрію, це дуже круті чуваки! Мені хочеться вивчити текст пісні! Як ти думаєш, про що вони співають? — стогнала Франческа.

— Хтозна, бамбіна, я не розумію італійської.

— Аха-ха-ха, Джорджіо, «італійської»! «Concerto Cipollino La Scala». Я кращого тексту не чула ніколи в житті!!! А що таке «vokzala»?

— Stazione ferroviaria  [17] Stazione ferroviaria (італ.) — залізничний вокзал. , — виринули в моєму мозку спогади дитинства.