Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

«Ах ти ж морж вусатий! Стривай, я тобі вуса вищипаю!» — подумав я, а трійця продовжувала перемивати мені кісточки:

— Та ні, Джорджіо не схожий на пожирача трупів, — захистила мене напарниця. І тут же виписала мені новий діагноз: — Він схожий на панду!

«Такий самий жирний, вайлуватий, повільний і наївний? — промайнуло у мене в голові. — На себе подивись! Весь час тріскотиш, наче та сорока. Ще ж і чорна й носата, як сорока!»

— Він мені більше сову нагадує. Велику пухнасту сову. Сидить, очі в окулярах вирячить і мовчить цілими днями, — сказав Баррел.

«А сам як тюлень! Добре, що я тобі індика не нага…» — не встиг подумати я, як почув дорогу напарницю:

— Та не сову, а індика! Буває, сидить такий значний, наче князь, надметься, кирпу гне й накази роздає: «Царь во дворца, царь во дворца! На трон сєла! Ході то, дєлай сюда! Улибайся, пупсік, чо злой сідіш?» — Франческа доволі схоже перекривила Бората.

Усі знов зареготали. Я зціпив зуби. На диво, порівняння з Боратом Соґдієвим  [16] Борат Саґдієв ( Borat Sagdiyev ) — вигаданий персонаж британського коміка Саші Барона Коена, казахстанський журналіст. Влучна і дотепна карикатура на журналістів пострадянського простору. мене нітрохи не образило. Мені здається, що Саша Коен хоч і карикатурно, але досить влучно зобразив середньостатистичного журналіста: щирий, відкритий, неупереджений і наївний, злегка (а подекуди й неабияк) придуркуватий і чесний. До всього цього додаються антисемітизм, сексизм і гомофобія (щоправда, Борат не завжди розуміє, що це таке насправді). Що тут приховувати, серед українських журналістів чимало таких боратів соґдієвих. Розлютило мене тільки те, що Франческа вважає, ніби я пихатий йолоп. Ну нічого. Вона в мене ще затанцює польку на розпеченій сковороді!

— А небагатослівний він тому, що мову ще погано знає, — добила мене Франческа. — Він часом розмовляє, наче Борат!

«Стривай-но, потворко. Я тобі це пригадаю! — подумав я. — На себе подивись! Говориш, як Луїджі з “Тачок”!»

— Та нормально він розмовляє, — заступився за мене Рассел. — У мене ніколи не виникало проблем.

— Та в мене проблем теж не виникало, але іноді так хочеться побалакати, а він такий небагатослівний! — пожалілася напарниця.

— Сара МакКарті теж мало говорить, — сказав Рассел.

— Вона закохана в полковника! — Франческа видала найпопулярнішу на авіабазі плітку. — Тільки це таємниця!

— Теж мені таємниця, — всміхнувся у вуса Баррел.

Я не витримав і помаленьку почав виходити з укриття. Проте дорогі колеги так захопилися плітками, що мене й не помітили.

— Будь вдячна, що він тебе взагалі слухає і реагує, — уже вкотре заступився за мене професор. — Ти ж строчиш, наче автоматична гвинтівка.

«Наче сорока», — уточнив я подумки.

— Він мені ні разу про це не казав! Ніколи мені не дорікав! У мене таке враження, що він мене не завжди розуміє! — ображено заторохкотіла Франческа.

— Та все я розумію! — я не витримав і подав голос.

Трійця заклякла.

— Ой! — пискнула Франческа й затисла рота руками.

Офіцер Баррел пірнув у папери. Професор Рассел почервонів і став протирати окуляри.

— Ну, чого зупинились? — сказав я. — Продовжуйте далі суд Лінча, у вас непогано виходить!

— Е-е-е… а-а-а… Який суд Лінча? — Франческа спробувала прикинутися шлангом.

— Значить, я панда на ім’я Борат? — я свердлив напарницю очима. — Жирна, вайлувата й тупа панда?

— Панди не тупі… — пробелькотіла Чессіна, — вони милі й добродушні…

— «Як ши маш? Мене звай Борат! Два людєй ноль блядєй! Дженькує!» — видав я напам’ять усі цитати з Бората, які знав.

Доктор Рассел зареготав так, що я аж злякався, чи не вхопить його удар. Ніхто, крім професора, більше не сміявся. Офіцер Баррел рився в паперах і рохкав, наче кабан, намагаючись заглушити сміх.

Франческа стояла, червона, як буряк — здається, почервоніли навіть скельця її окулярів.

— З мовою в мене погано, так? А як тебе зрозуміти, коли ти говориш двома мовами одночасно? Ага. Думаєш, я не знаю, що таке «come va, stronzo»?! «Stronzo»?! Seriously?! Тобто «як справи, гаденя»?

— У нас так близькі друзі вітаються… — Франческа якось дивно на мене подивилась. Я одразу згадав, як Франческа нещодавно намагалася привітати мене російськими матюками.

— Ну що ж, ОК зі мною — що правда, те правда. А хто сказав Патріціо про Вітакера, що той «brutte come lа merda de gatto»? «Страшний, як котяче гівно»? Думаєш, якщо при мені перейти на італійську, то я нічого не зрозумію? Думаєш, мені так важко перевірити в словнику?