Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

Я згадав, як сьогодні їхав на роботу, і здригнувся.

— На дорогах і справді гівняно. Хоч зараз уже краще, ніж перед шостою ранку! — я простяг йому бар-код од сандвіча. — Хочу заплатити й за це.

— Ха. Старий, ти сам сандвіч загубив! — засміявся хлопчина.

— Я його з’їв, — безсоромно збрехав я.

— Камон, старий, ти щойно зайшов!

— Я його раніше взяв.

— Коли?

— Сьогодні зранку.

— Хм. Ми відкриті тільки три години, і за весь час у мене було всього з десяток покупців. І тебе серед них не було, старий! — усміхався хлопець. — А он ту дівчину, що ховається за стелажем, я бачив!

Франческа, яка вдавала, ніби вона тут не зі мною, ховалася за стелажем із напоями.

— Франческо, тебе викрили!

Дівчина вийшла з-за стелажа червона, мов томат.

— Як сандвіч? Смачний, нє? Я сьогодні сам робив! — хлопчина узяв у мене штрих-код і пікнув сканером. — З вас шість доларів десять центів разом з кавою.

— Дякую!

Ми сіли в машину. На Франческу гірко було дивитись.

— Дякую, ти мене врятував.

— Ой, блін, перестань.

— Я винна тобі гроші.

— Купиш мені сандвіч.

— І каву.

— Репутація дорожча за каву! — невдало й невчасно пожартував я.

— Я щось придумаю, — тихо промовила дівчина.

— Блін, Чессіно, та я жартую!!!

Франческа ще плакала, але вже всміхалася.

Була сонячна п’ятниця.

У дитинстві Франческа була «нестерпною збитошницею».

Її старший брат Патріціо якось сказав мені, що хоч він мені й співчуває з приводу того, що його сестру дали мені в напарниці, та все ж, на моє щастя, я познайомився вже з дорослим варіантом Франчески. Бо ще років десять тому дівчина зводила з розуму всю їхню велику сицилійську сімейку.

Патріціо — найстарший з дітей. Крім нього, є ще середній син Леон і молодший — Мауріціо.

Патріціо — адвокат, має приватну практику, інколи заїжджає до нас на обід і завжди привозить «правильну» піцу з сімейного ресторанчика. За обідом розповідає мені чимало цікавого.

Франческа — наймолодша з чотирьох дітей і єдина дівчинка. Неважко здогадатися, що вона була улюбленицею, балуваною понад міру. У віці восьми-дев’яти років її найулюбленішим серіалом був «Закон і порядок». Не зовсім звичайний серіал для дівчинки зі сицилійської сім’ї з традиційними поглядами, чи не так?

Улюбленою іграшкою маленької сицилійки була здоровенна металева копія пістолета Beretta-92, яку вона завжди носила з собою в рюкзаку, бо на пояс його повісити було просто неможливо — він був завбільшки як половина хазяйки. Інші іграшки Франческа просто ігнорувала.

Батьки вже звикли, що маленька Чессіна скрізь тягає за собою рюкзак з «пушкою». Єдина проблема виникала хіба що при посадці в літак, проте здебільшого невинна дівчача іграшка на час подорожей залишалася вдома.

Та якось Франческа з батьками їхала в магазин, і автівка зупинилась на червоне світло. Зовсім поряд двоє копів узяли на мушку підозрілого чоловіка в машині на стоянці. Побачивши сцену затримання підозрюваного не в кіно, а вживу, Франческа прийняла блискавичне рішення. Вона за кілька секунд одстібнула пас безпеки, відкрила замок, вистрибнула з машини й побігла на допомогу копам, діставши по дорозі «пушку» і відкинувши пустий рюкзачок. Клацнувши запобіжником, Франческа смикнула затвор (пістолет при цьому солідно ляснув металевим звуком). Наставивши пістолет на чоловіка в машині, маленька дівчинка гаркнула щось схоже на: «Руки вгору і виходь, смердючий цап!!!».

Невідомо, хто у цій ситуації оцапів більше: чи копи, до яких прийшло неочікуване підкріплення; чи той чувак у автомобілі, на якого наставила пістолет десятирічна дівчинка; чи перехожі, на очах у яких розгорталась сюрреалістична сцена; чи Франчесчині батьки, що втратили дар мови.

Чувак вийшов з машини з піднятими руками й одразу ліг обличчям униз. Як з’ясувалося пізніше, то був звичайний викрадач, якого копи взяли на гарячому.

Тут у мене в голові неначе пазл склався, і я згадав недавні події з Вітакером, якому напарниця випадково наступила на ногу. «Звідки в такої кумедної і цілком мирної Франчески такі мафіозні манери?» — промайнуло у мене в голові.

Тепер я точно знаю, звідки ноги ростуть.

Після цього батьків Франчески тягали і в поліцію, і в соціальну службу. Щоправда, Франческу копи похвалили. Але жінка-коп сказала: «Дівчинко, зазвичай ми не говоримо таких слів, як “смердючий цап”. Принаймні коли віддаємо наказ вперше».

Коли дівчині було п’ятнадцять, батьки запросили на вечерю місцевого ватажка так званих «правильних людей». Думаю, всі здогадались, про яких саме людей йдеться. Колись «правильні люди» допомогли батькові дівчини відкрити власний бізнес.