Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

«Чому?» — з сумом питає сивий сеньйор Джіованні. «Тому, що вона дочка свого батька», — відповідає сеньйора Карла.

Ранку цього понеділка я очікував з острахом. Розумієте, чому?

Минулого понеділка в командному центрі літав клоп Джорджіо, до смерті налякавши жіночку з Вашингтона.

Позаминулого понеділка в мою бідну голову летів бейсбольний м’яч. До голови не долетів, але величезне скло, що відділяло командний центр од пульта космічного зв’язку, розлетілось на друзки.

Ще раніше я встряг у бійку з противником, більшим за мене в півтора раза.

Тож і цього понеділка могло статися що завгодно.

Після церемонії підняття прапора Франческа зайшла в командний центр з величезним пакетом. Підійшла до мене, обережно зняла з мого носа окуляри, потім дістала з пакета здоровенний шолом для американського футболу й наділа його мені на голову.

— Тепер ти готовий до роботи зі мною! — оголосила напарниця і досить сильно ляснула долонею по шолому.

— Це тому, що вчора «Патріоти» виграли суперкубок? — спитав я з глибини шолома.

— Це тому, що я хочу, щоб ти почувався в безпеці! — усміхнулася Франческа.

Однак питання моєї безпеки турбувало не тільки мою напарницю. Тут полковник мені журнальчик підкинув. Радить придивитись до нового «Вальтера» PPS M2 або, ще краще, до нової, чисто американської гвинтівки LWRCI, яка, за словами полковника, краща за M4. Прямо «вибір редакції».

— Я не люблю зброї, — вкотре сказав я.

— Зброю не обов’язково любити, — Вескотт круглими, мов у кота, очима, пронизливо подивився на мене. — Її треба поважати. І вміти нею користуватись. Ось ти зможеш гвинтівку розібрати, змазати, що потрібно, і скласти наново?

— Із зав’язаними очима й на час не зможу. Але якщо посидіти й подивитись, то, гадаю, що так!

— Так кожен дурень зможе. Потрібно знати, що змазувати і як складати. Не гадати, а знати. Це базова навичка, зрозумів? Як стейк посмажити.

— Стейк я можу!

— А захистити цей стейк зможеш?

— Від кого?!

— Чого ти дурнем прикидаєшся?! До мого племінника на стоянці підвалило двоє. Якби не пістолет, не було б у мене племінника.

— Ну, з цим складно посперечатися, згодний.

— Отож. Ти кажеш, що ти буддист. Чим ти захищатимеш близьких? Позою лотоса?

— Я ще й журналіст, а журналіст і зброя…

— Хто б казав! Пістолет і гвинтівка чесні й правдиві, вони знають тільки ціль і палець власника. А твоя камера може знищити мільйони, просто однією правильно знятою картинкою!

Чесно, я не знайшов, що відповісти.

— Узагалі, вас, журналістів, треба всіх поголовно навчати поводитися зі зброєю. Як і довбаних політиків. Може, тоді б вони були хоч трошки відповідальніші за те, що патякають! — Вескотт вчасно збагнув, що бовкнув зайве, і прикусив язика.

Але я не скажу, що категорично не згодний з цією тезою.

— А де та «Беретта», котру я подарував тобі для тренувань?

Я відчув себе королевою Франції, яка профукала свої діамантові підвіски.

— Ти її хоч раз діставав?

— Ні, — чесно зізнався я.

— Сьогодні на перерві підемо в тир. Будь напоготові! — полковник приклав два пальці до кашкета і вийшов.

Франческа хихикнула.

Катастрофа в космосі. Наш із Франческою найстрашніший кошмар — зіткнення супутників на орбіті. І таке вже було. Щоправда, ми тут не винні.

У навколоземному просторі доволі багато місця Та все одно там є своєрідні магістралі й шосе, які називаються «орбіти», «траєкторії» або «коридори». Є й регулювання руху — ним займаються спеціальні командні центри, в НАСА їх кілька. Свої командні центри є у Європейської космічної агенції (ESA) і в космічних агенцій інших країн. В Україні, наприклад, за це відповідає Національний центр управління та випробувань космічних засобів. Свої центри стеження є також у компаній-операторів сателітів. Наприклад, в Iridium, про яку мова піде нижче. Свою систему трекінгу й корекції має також GPS, яка оперує своїми супутниками сама — вона підпорядковується U. S. Air Force Space Command. Найближчий до нас їхній трекінг-центр знаходиться в сусідньому Нью-Гемпширі, а взагалі ці командні пункти розкидані по цілому світі.

Усі ми дуже тісно комунікуємо, оскільки приблизна кількість усіх сателітів тільки на навколоземних орбітах різних рівнів уже перевалила за тисячу. І половина з них належить США. Загалом же кількість літаючого навколо Землі залізяччя, разом з діючими і недіючими супутниками, відпрацьованими ступенями ракет та іншим мотлохом, наближається до 20 тисяч. На перший погляд, це не так і багато. Уявіть собі, що населення такого невеличкого міста, як Долина Івано-Франківської області, у повному складі запустили на всі навколоземні орбіти. Та там Зеник до Геника не докричиться! І все ж, наприклад, на низьких орбітах (LEO), літає досить велике скупчення супутників та космічного сміття.