Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Волинка дуже поширена в США й особливо в Канаді — жодний серйозний захід у війську чи в поліції не минає без урочистого виступу оркестру волинок. Біля будинку Парламенту в Оттаві відбувається ціла вистава Fortissimo , в якій бере участь військовий оркестр Церемоніальної гвардії. І навіть у нас на базі є свій штатний волинщик — Браян Данкан. Саме він грав на церемонії прощання із Містером Щасливчиком. Тоді, під звуки волинки, сльози в мене лилися, як злива у серпневий вечір.

На роботі я швидко знайшов однодумця — Сара МакКарті так само божеволіє від звуків волинки, як і я.

— Знаєш, я нещодавно відкрив для себе гвардійський оркестр Королівських шотландських драгунів! — ділився я із нашим суперінтендантом.

— О-о-о! Джорджіо, послухай гімн нашої бази в їхньому виконанні!

— А-а-а! Пам’ятаю! Ти мені його вмикала кілька днів тому! — стрибав від захоплення я.

— А «The Black Bear» [34] The Black Bear («Чорний ведмідь») — традиційна шотландська мелодія для волинки. ?! A «Auld Lang Syne» [35] Auld Lang Syne («Старі добрі часи») — пісня на вірші шотландського поета Роберта Бернса, написана 1788 року. Зазвичай її співають одразу після Нового року. ?!

— Та аж волосся на голові дибки!

— А ти послухай Clanadonia ! Це шотландська команда, вони виступають прямо на вулицях, як колись, у сиві давні часи! Вони такі кошлаті, з голими торсами, луплять у барабани й дмуть у волинки — цілий перформанс! — розмахувала руками сержант.

Франческа дивилася на нас із Сарою як на двох божевільних.

— Ви схожі на двох типів із фан-зони Тейлор Свіфт! — оголосила вона, споглядаючи за нашими емоціями поверх окулярів.

Ми з Сарою замовкли й стали пліч-о-пліч, ніби зімкнувши лави перед битвою на Стерлінзькому мосту під командування славетного Воллеса.

— Та хіба я що? Я нічого! Я теж люблю волинку! — Франческа зрозуміла, що бовкнула зайвого й поспішила виправити ситуацію. — Просто ви зараз нагадуєте фанатів якоїсь поп-зірки.

— Ти порівняла волинку з Тейлор Свіфт! Ти про це пошкодуєш, присягаюся квіткою чортополоху! — напівжартома сказала Сара.

— І у волинки, і у Свіфт високі голоси! — не вгавала сицилійка.

— У Свіфт тільки одна горлянка! А у волинки чотири! — знайшовся я.

— Ну добре, добре, здаюся! — підняла руки вгору Франческа. — Ви перемогли! Тільки не вмикайте її на весь звук, я не можу довго слухати волинку — її звук проникає мені прямісінько в мозок! Причому і через вуха, і через ніс! Мені навіть чхнути хочеться!

— Ти нічого не розумієш! — ображено пхикнула Сара. — Волинка й повинна потрапляти прямо в мозок і в душу! І в серце!

— А ще в мене від барабанів у вухах тенькає!

Я знав про цю особливість напарниці й тому став на її захист:

— Просто Франческа не любить різких звуків, — пояснив я Сарі.

— Франческо, хочеш знати, що таке різкі звуки — запиши себе на диктофон і послухай! — засміялася Сара.

Франческа набурмосилась. Я зрозумів, що в зону конфлікту пора вводити миротворчий контингент.

— Дівчата! Дивіться, я знайшов компромісний варіант! — дівчата миттю забули про конфлікт і допитливо подивились на мене. — Концерт для волинки з оркестром!

— О, Джорджіо, caro mio , як це мило! Ти знаєш, що я люблю оркестрову музику! — заусміхалася Франческа.

— Волинка з оркестром? Ти серйозно?

— Абсолютно. Слухайте! — і я ввімкнув їм шотландську волинку в супроводі оркестру Крістофа Волтера. Веселі, іронічні, а часом дещо сумні звуки шкіряного мішка з чотирма трубками дуже органічно вплелися в чарівний букет із хором скрипок і альтів, акуратно загорнутий в оксамитове звучання мідних духових. Геніальний швейцарець, випускник Цюріхської музичної академії Крістоф Волтер багато років очолював військовий оркестр швейцарської армії і знався на звучанні волинки. Його «Bagpipe Medley» часто виконують і в самій Шотландії.

— Боже, та під цю музику можна в коханні освідчуватися! — захоплено сказала Сара. — Інтерпретація шотландських мелодій у виконанні швейцарського оркестру їй явно сподобалась. — Але цей Крістоф… Волтер. Він не шотландець, правда?

— Ні, він швейцарець. Але часто інтерпретації та аранжування народних мелодій дуже вдаються саме іноземцям, а не носіям національної культури. Не знаю, із чим це пов’язано — чи свіжий погляд, чи нестандартне розуміння, але прикладів у музиці повно.

— Наведи хоч один.

— Ну… Ну Квітка Цісик, наприклад…

— О! Цісик?! Кейсі Цісик? — несподівано пожвавився старший офіцер Баррел, який шурхотів паперами поруч. — Це та, що співала «You Light Up My Life» [36] «You Light Up My Life» ( з англ. — «Ти осяюєш моє життя») — пісня у виконанні Квітки Цісик з однойменного американського фільму, що отримав 1978 р. премії «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму» (музика та слова — Джозеф Брукс). ?!