Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

І ось коли я вмикав цю кляту панель, все й сталося.

— Джорджіо, дивися, ми вкладаємося в графік! — радісно кричала Франческа, розмахуючи планшетом. — Якщо ми сьогодні зробимо корекцію CALIPSO до 8:00 ам, у нас буде вікно для роботи з НУОАД, якраз до 10:00 ам, і потім буде ще година для планової корекції. Давай зро… — дівчина не побачила сходинку (наші станції стоять на невеличкому підвищенні), перечепилася й полетіла сторч головою. Тримаючи планшет обома руками, Франческа по інерції пробігла два кроки — ще секунда, і вона б врізалася прямісінько в гострий кут стола. Я рвонув у стрибку, як Олександр Шовковський. Тільки спіймав я не м’яча, а голову, що, в принципі, загальної картини не міняло. Внаслідок мого воротарського маневру голова напарниці замість гострого кута врізалася м’якому напарникові десь в ділянку печінки, а його спина боляче зловила кут. Але то були дрібниці порівняно з тим, що було далі.

А в наступну мить сталося ось що: чудовий парний монітор Philips Brilliance , що складається із двох окремих екранів, від поштовху втратив рівновагу й полетів на підлогу. Від удару він розколовся на два окремі монітори — це була особлива модель Philips , що об’єднувала два окремі екрани в одній панелі.

До слова, ми не вперше влаштовуємо погром у командному центрі. Колись напарниця захопилася, запустила в мене бейсбольним м’ячиком і розколола величезне панорамне скло, яке відділяє пульт зв’язку, де сидить наша Трейсі, від командного центру, де сидимо ми [67] Цю історію описано у книжці «Франческа. Повелителька траєкторій». .

— Ти ціла? — спокійно спитав я тепер, лежачи під столом.

— Та що б мені сталося, — флегматично відповіла напарниця, лежачи поряд, біля стільця. Ми одночасно зареготали.

Монітор ми побачили вже після того, як повставали.

—  Mamma mia! — пискнула Франческа і швидко закрила рота руками.

— От зараза, — я, тримаючись за спину, підійшов до розбитого монітора. — Ну все. Це гаплик.

—  Haplik? — перепитала злякана дівчина.

—  Haplyk . Ти вмієш вимовляти звук «и»? Це як у Jonny — тягнемо останню букву.

—  Haply-yyyk!

— Якось так.

— До речі, що таке haplyk?

— Лайно.

— В сенсі лайно? У фізичному?

— Ні, в сенсі… Е-е-е… Ситуативному.

— А, так би й сказав, що це «pizdiets»!

— Говори «haplyk» — це звучить не так вульгарно.

— Діти, ви ним у футбол грали чи що? — старший офіцер Баррел сумно дивився на розбитий монітор.

Франческа схлипнула. Я зітхнув.

— Треба покликати Сару. Cara mia , покличеш її? А я тим часом заберу цей і поставлю сюди два нові. Маю ще півгодини.

— Ну як же так? — Сара навіть не здивувалась і спитала просто так, для дотримання церемоній. Вона прекрасно собі уявляла, що «так» статися могло. Ще й як могло!

— Сьогодні ж середа! Усе за розкладом. Сьогодні катастрофа.

— Сьогодні четвер, дурнику! — поправила мене добра напарниця і знову зітхнула. — «Тепер і по четвергах, за півціни».

— Ти, Джорджіо, поставив тимчасові монітори? Я сьогодні замовлю нові, — сказала Сара. — Але зараз пришлю до вас представника HR , поясніть йому, як це сталося. Потрібно скласти рапорт, щоб сходи перенесли з центру під ліву стіну і обов’язково зробили перила. А центральний прохід закриємо і поставимо тут крісло для професора Рассела. Гаразд?

— Чудово! — і ми нарешті почали зміну.

«Представником HR» виявився молодий хлопець — ми його раніше не бачили.

— Луїс! — хлопець широко всміхнувся. — Я повинен скласти рапорт, і щоб уявити, що тут сталося, мені потрібно поставити вам кілька запитань. Почнімо з вас, якщо не заперечуєте, — звернувся Луїс до Франчески.

— Я тим часом продовжу кейс, — і я сів за станцію.

Луїс із Франческою стали біля входу і почали тихо говорити. Дівчина розмахувала руками, а хлопець щось швидко писав у блокнотику. Хвилин через десять прийшла моя черга.

— То як усе було?

— Франческа захопилася нашими планами і не помітила сходинку. Перечепилася й полетіла вперед. Я стояв поряд і вловив її, щоб не розбила голову об ріг стола, — спокійно пояснив я. — Так вийшло, що я при цьому штовхнув стіл, і монітори впали. Це моя вина.

Хлопець перестав писати й подивився на мене.

— Це була ваша вина?

— Так.

— Тобто ви могли уникнути руйнувань, але ви зробили те, що зробили?

— І так, і ні. Ми не могли уникнути руйнувань. Якби я не розбив монітор, то моя напарниця розбила б голову через незручне розташування сходинки, де ми щодня ходимо. От якби ми перенесли…