Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

— Але вона може розповісти їм різні речі, — каже Анна, і видно, що це її лякає.

— Не розповість вона нічого, — каже Марко. — Вона ж лікар. Вона не має права переповідати їм те, що казала їй ти. Це ж лікарська таємниця. Вони не можуть примусити її розповісти їм те, що ти їй казала.

Анна знову ходить кімнатою, викручуючи собі руки. Потім зупиняється й погоджується:

— Так. Ти маєш рацію. — Вона декілька разів глибоко вдихає. І раптом згадує: — Лумсден зараз немає. Вона поїхала до Європи на пару тижнів.

— Точно, — каже Марко. — Ти ж казала мені.

Він кладе обидві руки їй на плечі й міцно притискає, дивиться їй у вічі:

— Анно, я не хочу, щоб ти хвилювалася про це, — каже він рішуче. — Тобі нема чого боятися. Нема чого приховувати. Ну добре — вони з’ясують, що в тебе бувала депресія, навіть до народження дитини, — то й що? Та половина людей у такому стані. Цей грьобаний детектив і сам у депресії.

Він дивиться на неї, поки її дихання не повертається до нормального ритму й вона не киває. Марко відпускає руки зі словами:

— Нам необхідно зосередитися на пошуках Кори.

Виснажений, він падає на канапу.

— Але як? — озивається Анна. Вона знову викручує собі руки.

Марко провадить далі:

— Про це я й почав говорити — винагорода. Можливо, ми неправильно усе робимо. Може, нам варто звернутися до того, хто її викрав, — запропонуємо за неї багато грошей і подивимося, чи не зателефонує він.

Анна на хвилину замислюється.

— Але якщо викрадач хоче викуп, чому не дасть про це знати?

— Звідки я знаю! Можливо, запанікував. І це лякає мене до чортиків, тому що він може вбити Кору й позбутися тіла!

Анна питає:

— І як нам поговорити з тим, хто її викрав, якщо він не зв’язується з нами?

Марко підіймає на неї очі:

— Через ЗМІ.

Анна замислено киває.

— Як думаєш, коли нам її повернуть?

Марко в розпачі хитає головою:

— Навіть не уявляю. Але ми тільки почали шукати, тож нам доведеться витратити певний час. Як щодо викупу у два чи три мільйони?

Анна не поворухнула й бровою.

— Мої батьки обожнюють Кору. Я впевнена, вони заплатять. Давай покличемо їх назад. І детектива теж.

Ресбак квапливо повертається до будинку подружжя Конті після телефонного дзвінка Марко.

І Марко, й Анна стоять у вітальні. У них заплакані обличчя, але налаштовані вони рішуче. На якусь мить Ресбаку видається, що вони збираються визнати свою провину.

Анна виглядає своїх батьків у вікно, що виходить на вулицю. От Річард з Еліс під’їжджають і швидко підіймаються сходами повз репортерів, якимось чином не втрачаючи гідності в мигтінні камер довкола. Анна впускає їх, обережно, лишаючись за дверима, щоб ніхто її не побачив.

— Що сталося? — питає Річард, схвильовано дивлячись то на доньку, то на детектива. — Ви знайшли її?

Пронизливі очі Еліс намагаються вловити кожну деталь. Вона водночас налякана і сповнена надії.

— Ні, — каже Анна. — Але нам потрібна ваша допомога.

Ресбак уважно придивляється до кожного з них. Марко мовчить.

Говорить Анна.

— Нам із Марко здається, що буде краще, якщо ми запропонуємо викрадачу гроші. Значну суму. Хто б там її не викрав, але, можливо, якщо ми запропонуємо достатньо грошей і пообіцяємо не переслідувати його, він її віддасть.

Вона повертається до батьків. Марко стоїть поряд із нею.

— Ми мусимо зробити хоч би щось, — благально каже вона. — Не можемо ж ми просто сидіти й чекати, коли він її вб’є!

Її очі безпорадно шукають обличчя батьків.

— Нам потрібна ваша допомога.

Еліс та Річард швидко перезираються. Еліс каже:

— Звісно, Анно. Ми зробимо все, що знадобиться, щоб повернути Кору.

— Безсумнівно, — погоджується Річард, енергійно киваючи головою.

— Скільки потрібно грошей? — питає Еліс.

— Як ви думаєте? — каже Анна, повертаючись до детектива Ресбака. — Скільки запропонувати, щоб її погодилися повернути?

Ресбак ретельно обмірковує відповідь. Якщо ти не винний, то, ясна річ, захочеш заплатити людині, яка викрала твою дитину, грошей, скільки завгодно грошей. А бюджет цієї родини, здається, майже необмежений. Тож, безумовно, спробувати варто. Можливо, батьки зовсім не причетні до цього. А час спливає.

— Яку суму ви мали на думці? — запитує Ресбак.

Анні ніяково, ніби її змушують повісити цінника на власну дитину. Вона взагалі не уявляє. Яка сума буде завеликою? А яка замалою?

— Ми з Марко думали про два мільйони або й більше.

Її вагання очевидні. Вона знічено дивиться на батька й матір. Чи не забагато вона просить у них?