Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Пацієнт скасував їхню зустріч в останню хвилину, тож у лікаря Маршала Стрейдера з’явилася вільна година перед щотижневим сеансом супервізії з Ернестом Лешем. Скасована зустріч трохи його спантеличила. Його непокоїло те, наскільки сильно опирався пацієнт: Маршал ані на мить не повірив у його неправдоподібне виправдання — відрядження, але вільному часу зрадів. До того ж гроші він отримає — обов’язково випише пацієнтові чек за сеанс, і байдуже, які в нього виправдання.

Маршал зробив кілька дзвінків, відповів на листи, а тоді вийшов на невеличку веранду, щоб полити чотири бонсаї на дерев’яній поличці за вікном: снігову троянду з напрочуд витонченим корінням, яке виступало над землею (якийсь педантичний садівник посадив її так, щоб вона обплітала корінням камінь, а чотири роки по тому акуратно його прибрав); вузлувату сосну — їй було щонайменше шістдесят років; невеличкий гайок із дев’яти кленів і ялівець. Його дружина Ширлі всю неділю допомагала йому формувати крону ялівця — тепер він виглядав інакше, мов той чотирирічний хлопчик після першої «справжньої» стрижки. Вони обрізали всі паростки з нижніх частин основних гілок, що росли навпроти одна одної, ампутували «білу ворону» — гілку, що витикалася вперед, і сформували крону у вигляді симпатичного нерівностороннього трикутника.

А тоді Маршал узявся до справи, що давала йому неабияке задоволення: відкрив сторінку з фондовими таблицями у «Wall Street Journal» та дістав зі свого гаманця два пристрої завбільшки з кредитну картку, що допомагали йому рахувати прибутки: збільшувальне скло, щоб читати ринкові ціни, надруковані дрібним шрифтом, і калькулятор на сонячній батарейці. Учора обсяг торгівлі на ринку був незначний. Жодних рухів, окрім хіба що його найбільшої інвестиції в «Silicon Valley Bank», чиї акції він придбав за порадою колишнього пацієнта, — вони піднялися вгору на один і вісім. Зважаючи на те, що йому належало півтори тисячі акцій, прибуток виріс до сімнадцяти сотень доларів. Він підняв голову від фондових таблиць і усміхнувся. Життя прекрасне.

Маршал узяв свіжий примірник «Американського журналу психоаналізу», пробігся поглядом по змісту, а потім різко його закрив. Сімнадцять сотень доларів! Господи, чому він не придбав більше акцій? Відкинувшись на спинку свого шкіряного офісного крісла, він оглянув свій кабінет: гравюри Гундертвассера і Шагала, колекція келихів для вина вісімнадцятого століття — їхні елегантно вигнуті ребристі ніжки виблискували в ретельно відполірованому серванті з рожевого дерева. Та найбільше він насолоджувався трьома розкішними скляними скульптурами Маслера. Маршал підвівся, щоб змахнути з них пилюку старим віничком із пір’я, який використовував ще його батько для своїх полиць у маленькій продуктовій крамничці на перехресті П’ятої та Р-стрит у Вашингтоні.

Удома він часто міняв місцями картини й гравюри зі своєї великої колекції, однак тендітні келихи та скульптури Маслера були незмінною окрасою його кабінету. Переконавшись у тому, що підставки скульптур могли б витримати і землетрус, він ніжно торкнувся своєї улюбленої — «Золотого кільця часу». То була велика й блискуча помаранчева чаша з тонесенького скла, краї якої нагадували футуристичний пейзаж. Маршал придбав її дванадцять років тому, і не минало й дня, щоб він її не торкнувся: ідеальні контури та неймовірна прохолода неабияк заспокоювали. У нього не раз з’являлося бажання — щоправда, тільки бажання — порадити збентеженому пацієнтові погладити цю чашу й поринути в її прохолодні, заспокійливі чари.

Дякувати Богу, він не взяв до уваги думку дружини й придбав оці три витвори мистецтва — це були його найкращі покупки. І, мабуть, останні. Ціни на роботи Маслера значно зросли, тож на ще один витвір мистецтва довелося б зароб­ляти добрих півроку. От якби йому вдалося скористатися ще одним сплеском на фондовому ринку, як минулого року, може, тоді… Але знову-таки — його найкращий «радник» необачно завершив терапію. Або ж можна повернутися до цього, коли його діти закінчать коледж і вищу школу, та до цього моменту ще років зо п’ять.

Одинадцята година і три хвилини. Ернест Леш запізнювався — як завжди. Маршал уже два роки був його супервізором, і, хоча Ернест платив на десять відсотків менше, аніж будь-який інший пацієнт, він завжди нетерпляче чекав на ці щотижневі сеанси. Ернест був для нього ковтком свіжого повітря серед численних зустрічей із пацієнтами — ідеальний учень, схильний до пошуків, кмітливий, відкритий для нових ідей. Цей «студент» мав великий інтерес до психотерапії — і водночас йому дуже бракувало знань у цій галузі.