Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Ви маєте рацію. Щоб увести вас у курс справи, треба повернутися трохи назад, — мовив Ернест. — Ви, мабуть, пам’ятаєте, що з самого початку Джастін недвозначно просив моєї допомоги: він хотів піти від дружини. Тоді вам здалося, що я надто цим переймаюся, що розлучення Джастіна перетворилося на мою місію, що я взявся до лінчування. Саме тоді ви сказали, що я «терапевтично нестриманий», пригадуєте?

Звісно, Маршал це пам’ятав. Він усміхнувся й кивнув.

— Що ж, ви мали рацію. Мої зусилля були спрямовані не в тому напрямку. Що б я не робив, намагаючись допомогти йому покинути дружину, — все було марно. Щоразу, коли він нібито був готовий зробити цей крок, щоразу, коли його дружина казала, що, можливо, їм варто подумати про розлучення, Джастіна охоплювала паніка. Кілька разів я навіть думав про те, щоб його шпиталізувати.

— А його дружина? — Маршал дістав чистий аркуш паперу й почав робити нотатки. — Ернесте, я перепрошую, що не маю при собі старих записів.

— А що дружина? — перепитав Ернест.

— Ви коли-небудь зустрічалися з ними обома? Яка вона? Вона теж ходила на терапію?

— Ніколи її не бачив! Навіть не знаю, як вона виглядає, хоча уявляю її як демона. Вона не захотіла зі мною знайомитися, сказала, що патологію має Джастін, а не вона. І не погоджувалася на індивідуальну психотерапію — гадаю, з тієї самої причини. Хоча ні… там було ще щось… Пригадую, Джастін казав, що вона ненавидить мозкоправів — у молодості ходила до двох чи трьох, і кожен із них зрештою схиляв її до сексу чи принаймні намагався схилити. Як ви знаєте, я працював із кількома пацієнтами, які постраждали від насильства, і, як ніхто інший, відчуваю неабияке обурення, коли чую про таку безсоромну зраду. Утім, якщо це трапилося двічі або тричі з тією самою жінкою… Навіть не знаю, може, варто поміркувати і про її несвідомі мотиви?

— Ернесте, — мовив Маршал, енергійно труснувши головою, — я скажу це вперше і востаннє, але в цій ситуації про несвідомі мотиви аж ніяк не йдеться! Коли між пацієнтом і терапевтом виникає сексуальний зв’язок, ми маємо забути про будь-які «рушійні сили» й зосередитися виключно на поведінці. Психотерапевти, які займаються сексом зі своїми пацієнтами, однозначно безвідповідальні й деструктивні. Для них не існує виправдань, вони не мають права працювати в галузі психотерапії! Можливо, деякі пацієнти мають внутрішні сексуальні конфлікти, можливо, їм хочеться спокушати чоловіків чи жінок, які обіймають важливі посади, може, вони одержимі сексом, але саме через це вони й звертаються до психотерапевтів. А якщо психотерапевт не здатен це зрозуміти і щось із цим зробити, тоді йому варто змінити професію. Я вже казав вам, — вів далі Маршал, — що я є членом державного комітету з медичної етики. Учора ввечері я проглядав випадки зловживання службовим становищем, які ми розбиратимемо на щомісячному засіданні, що відбудеться наступного тижня в Сакраменто. До речі, саме про це я й хотів із вами поговорити. Я хочу, щоб ви попрацювали в цій комісії. Мій трирічний термін роботи спливає наступного місяця, і я гадаю, що ви чудово впоралися б із таким завданням. Пам’ятаю вашу позицію щодо справи Сеймура Троттера, яку розглядали кілька років тому. Ви поводилися мужньо й чесно, тоді як усі інші були настільки залякані старим і огидним мерзотником, що не зважилися б проти нього свідчити. Ви ж зробили велику послугу всій нашій галузі. Але я хотів сказати ось що, — вів далі Маршал, — сексуальні домагання психотерапевтів до пацієнтів набувають масштабів епідемії. Газети майже щодня повідомляють про нові скандали. Один мій товариш надіслав мені електрон­ного листа зі статтею з «Boston Globe», у якій ідеться про шістнадцятьох психотерапевтів, яких звинуватили в сексуальних домаганнях протягом останніх кількох років. І до цього переліку потрапили важливі фігури: скажімо, колишній ректор університету Тафтса та один зі старших викладачів психоаналізу Бостонського інституту. І, звісно, є справа Джулза Массермана — він, як і Троттер, колись був президентом Американської психотерапевтичної асоціації. Ви можете уявити: цей чоловік давав своїм пацієнтам тіопентал натрію і займався з ними сексом, поки вони були у відключці. У це несила повірити!

— Так, ця історія вразила мене найбільше, — мовив Ернест. — Мої співмешканці під час інтернатури частенько підіймали мене на кпини, бо я цілісінький рік парив ноги (нігті вростали, і це було просто жахливо) і читав працю Массермана «Принципи динамічної психіатрії». То був найкращий підручник із тих, що будь-коли потрапляли мені до рук!