Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Авжеж, авжеж, — кивнув Маршал, — усі ці скинуті ідоли. І ситуація погіршується! Я не розумію, що коїться. Минулої ночі я перечитував звинувачення проти вісьмох психотерапевтів — ці матеріали мене шокували, вони просто огидні! Ви можете уявити ситуацію, коли психотерапевт на кожному сеансі спав зі своєю пацієнткою і брав за це гроші, і це траплялося двічі на тиждень протягом восьми років! Або ж спробуйте уявити дитячого психотерапевта, якого впіймали на гарячому в готелі із п’ятнадцятирічним пацієнтом… Він обмазався шоколадним сиропом із голови до п’ят, а неповнолітній пацієнт його злизував! Гидота! А ще був випадок, пов’язаний із вуаєризмом. Психотерапевт, який спеціалізувався на множинних особистостях, гіпнотизував своїх пацієнтів і стимулював появу примітивних особистостей, які перед ним мастурбували. На свій захист він зауважував, що ніколи не торкався своїх пацієнтів і що це був правильний метод лікування, бо ж так він дозволяв цим особистостям проявити себе у безпечному середовищі, після чого можна було братися до перевірки реальності та інтеграції.

— І водночас отримував сексуальну розрядку, спостерігаючи за тим, як вони мастурбують, — докинув Ернест, крадькома кинувши оком на свій годинник.

— Ернесте, ви подивилися на годинник. Можете озвучити ваші думки?

— Гм, час спливає. А я хотів би трохи детальніше поговорити про Джастіна.

— Іншими словами: попри те, що ця дискусія досить цікава, ви прийшли сюди не заради неї. І насправді вам не хотілося б марнувати на це час та кошти, чи не так?

Ернест стенув плечима.

— Я вгадав?

Той кивнув.

— То чому б вам просто не сказати про це? Це ваш час, і ви за нього платите!

— Усе це так, Маршале. Мабуть, це моя стара пісня — бажання всім догоджати. Постійно перебувати у стані благоговіння.

— Трохи менше благоговіння і трохи більше відвертості — це піде на користь нашій супервізії.

«Мов та скеля», — подумав Ернест. Гора. Ці маленькі репліки, які відрізнялися від формального обговорення пацієнтів, часто були найціннішими краплинами мудрості, якими ділився Маршал. Ернест сподівався, що рано чи пізно він таки засвоїть принципи психічної рівноваги супервізора. А ще зауважив, що Маршал категорично проти сексуальних стосунків між психотерапевтом та пацієнтом. Ернест хотів поговорити про свою проблему з Нен Карлін, яку зустрів на презентації у книжковій крамниці, але тепер не був певен, чи варто це взагалі робити. А тому повернувся до розмови про Джастіна.

— Що більше я працював із Джастіном, то більше переконувався в тому, що всі результати, отримані під час сеансів, удома перетворюються на пшик — і все це завдяки його дружині Керол. То була справжня відьма!

— Ага, починаю пригадувати. Це не та жінка з межовим станом, яка викинулася з автівки, аби не дати чоловікові купити бублики й лосося?

Ернест кивнув.

— Авжеж, то була Керол. Найбільш зла й підла жінка, яку я будь-коли зустрічав, хай ми навіть і не бачилися. Сподіваюся ніколи не зустрітися з нею сам на сам. Щодо Джастіна: протягом двох-трьох років я застосовував усі можливі традиційні методи: гарний терапевтичний зв’язок, чітку інтерпретацію його динаміки, професійну неупередженість. Та байдуже — мені не вдавалося його підштовхнути. Я все спробував, поставив усі можливі запитання: чому він вирішив одружитися з Керол? Що він отримує від цих стосунків? Чому він вирішив завести дітей? Але ніщо з того, про що ми говорили, не вплинуло на його поведінку. І тоді я усвідомив, що наші звичні припущення про те, що правильні інтерпретація та інсайт обов’язково призведуть до зовнішніх змін, не працюють. Я інтерпретував роками, але скидалося на те, що воля Джастіна була повністю паралізована. Можливо, ви пригадуєте, що саме робота з Джастіном спонукала мене зацікавитися концепцією волі. Я почав читати все, що міг знайти на цю тему: то були праці Вільяма Джеймса, Ролло Мей, Ганни Арендт, Аллена Віліса, Леслі Фабер, Сільвано Ар’єті. Десь років зо два тому я виступив із великою доповіддю на тему паралічу волі.

— Авжеж, я пам’ятаю ту лекцію, ви тоді чудово впоралися, Ернесте. Я й досі гадаю, що ви мали б оформити її як публікацію.

— Дякую. Щодо завершення цієї праці — мушу сказати, що я й сам зіткнувся з паралічем волі. Тепер її випередили два інші проекти. Можливо, ви пам’ятаєте, що під час виступу я зробив висновок: якщо інсайт не є стимулом для волі, психотерапевт має знайти інший спосіб її мобілізації. Я обрав умовляння: так чи інак я почав нашіптувати йому на вухо: «Ви знаєте, що маєте спробувати». Тоді я зрозумів, ще й як зрозумів слова Аллена Віліса про те, що деяким пацієнтам слід відірватися від кушетки й узятися за стерно. Я спробував застосовувати метод візуалізації, — вів далі Ернест, — і запропонував Джастінові уявити власну проекцію в майбутньому, через десять чи двадцять років: уявити, що його й досі засмоктує нестерпний шлюб, уявити свій жаль і каяття з приводу того, на що він перетворив власне життя. Але й це не допомогло. Я перетворився на секунданта в куточку боксера на ринзі — пропонував йому поради, спрямовував у правильному напрямку, допомагав повторювати постулати про звільнення від шлюбу. Однак я тренував спортсмена в напівлегкій категорії, тоді як його дружина була чемпіонкою у суперважкій вазі. Ніщо не допомагало. Гадаю, останньою соломинкою стала витівка з походом. Я вам про неї розповідав?