Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Отож Маршал вирішив не акцентувати на запізненні Ернеста, хоч і сказав, що їхня п’ятдесятихвилинна зустріч закінчиться у визначений час — і не триватиме ані секунди понад те.

— Нам є що обговорити, — мовив Ернест, — і я навіть не знаю, з чого почати. Сьогодні я хочу поговорити про дещо інше. Особливих новин щодо двох наших пацієнтів немає: Джонатан і Венді приходять на сеанси і в них усе гаразд. Я хотів би поговорити про зустріч із Джастіном, під час якої зринуло чимало матеріалу, що свідчить про контрперенесення. І про те, як я минулого вечора зустрів свою колишню пацієнтку на презентації моєї книги.

— Книга добре продається?

— Книжкові крамниці виставляють її на полиці. Її читають усі мої друзі. А ще я отримав кілька схвальних рецензій, одну з них я прочитав цього тижня у щотижневому випуску новин від АМА.

— Чудово! Це важлива книга, я навіть збираюся наді­слати примірник своїй старшій сестрі. Минулого літа вона втратила свого чоловіка.

Ернест хотів сказати, що радо підписав би цей примірник з особистим побажанням, але слова застрягли в горлі. Пропонувати таке Маршалу — неабияке зухвальство.

— Гаразд, повернімося до справи… Джастін… Джас­тін… — Маршал гортав свої нотатки. — Джастін? Нагадайте-­но мені — це часом не той ваш давній пацієнт із обсесивно-­компульсивним розладом? Який мав купу проблем зі шлюбом?

— Саме так. Ми вже давно про нього не говорили. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що протягом кількох місяців ми особливо ретельно стежили за перебігом його лікування.

— Я не знав, що ви досі з ним працюєте. Чесно кажучи, я забув, чому ми припинили розглядати його випадок на супервізії.

— Якщо відверто, справжня причина полягала в тому, що він став для мене нецікавим. Було зрозуміло, що далі він не рухатиметься. То вже була не терапія, а щось на кшталт стримувального заходу. Утім, попри це, він і досі приходить до мене тричі на тиждень.

— Стримування тричі на тиждень? Це досить-таки інтенсивно.

Маршал відкинувся на спинку крісла й підняв очі на стелю — він завжди так робив, коли уважно слухав свого співрозмовника.

— Ну от, мене це теж турбує. Але я вирішив поговорити з вами про нього не з цієї причини, хоча було б добре, якби ми розглянули і це питання. Скидається на те, що я ніяк не можу зменшити кількість наших сеансів, а це тричі на тиждень плюс один-два телефонні дзвінки!

— Ернесте, до вас є черга?

— Невелика. Власне, тільки один пацієнт, а що?

Ернест чудово знав, до чого хилить Маршал, і захоплювався тим, як той озвучує непрості запитання із неабиякою впевненістю. Чорт забирай, та він міцний горішок!

— Я хочу сказати, що більшість психотерапевтів настільки бояться «вікон» у робочому графіку, що несвідомо розвивають у своїх пацієнтів залежність від сеансів.

— Це точно не про мене, і я неодноразово говорив із Джастіном про необхідність зменшити кількість сеансів. Якби я тримав пацієнта біля себе виключно заради свого гаманця, то навряд чи міг би похизуватися спокійним сном.

Маршал злегка кивнув, ніби ця відповідь його задовольнила — принаймні тут і тепер.

— Кілька хвилин тому ви сказали: було зрозуміло , що далі він не рухатиметься. Минулий час. Невже сталося те, що змусило вас змінити свою думку з цього приводу?

Маршал був чудовим слухачем — суцільна увага. Ернест із захватом поглянув на нього: біляве волосся, пильні темні очі, шкіра без жодної плямочки, тіло, мов у чоловіка, який скинув із плечей добрих двадцять років. Фізична оболонка Маршала була подібна до його особистості: ані краплі жиру, нічого зай­вого, суцільні м’язи. Колись він був захисником у команді університету Рочестера. Рукави піджака щільно облягали його потужні біцепси та передпліччя, вкриті ластовинням, — скеля! Він скидався на скелю і в професійному житті: нічого зайвого, жодних сумнівів, завжди впевнений, завжди крокує в правильному напрямку. Деякі інші викладачі-аналітики теж мали ауру впевненості, народженої з ортодоксальності й віри, однак ніхто не був подібний до Маршала, ніхто не говорив із такою обізнаністю та гнучким авторитетом. Упевненість Маршала походила з іншого джерела, зі своєрідної впевненості тіла й розуму, що відкидала всі сумніви й незмінно дарувала йому миттєве й проникливе усвідомлення важливих питань. Вони познайомилися десять років тому, коли Ернест слухав лекцію Маршала на тему аналітичної психотерапії, і з того часу Маршал залишався для нього еталоном.