Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Ернест припинив свій внутрішній монолог та звернув увагу на глядачів у залі.

— Навіщо? Пані та панове, навіщо писати книгу про втрату? Зазирніть на полиці відділу літератури, присвяченої цій темі, вони просто вгинаються під численними томами! Для чого потрібен іще один?

Він говорив і відчував, що продовжує сперечатися зі своїм внутрішнім голосом. «Вона каже, що їй ніколи не було так добре. Вона не лікується у психотерапевта, не відвідувала сеанси вже дев’ять років! Ідеально. Чорт забирай, а чом би й ні? Двоє дорослих, які не проти…»

— Коли йдеться про психологічні проблеми, втрата посідає особливе місце. Передусім це явище універсальне. Жоден із людей нашого віку…

Ернест усміхнувся й поглянув у вічі більшості глядачів — йому це добре вдавалося. Він помітив, що Нен в останньому ряді теж усміхається і ствердно киває. Поряд із нею сиділа серйозна приваблива жінка з коротким кучерявим волоссям чорного кольору, яка уважно його вивчала. Невже ця жінка теж намагається його підчепити? На якусь мить йому вдалося упіймати її погляд, але вона швидко відвела очі.

— Жоден із людей нашого віку, — вів далі Ернест, — не здатен уникнути втрат. Це універсальна психологічна проблема.

« Е ні, є й інша проблема , — подумки нагадав собі Ернест. — Ми з Нен не просто двоє дорослих людей, які не проти побавитися. Я забагато про неї знаю. Вона відкрила мені стільки своїх таємниць, що тепер відчуває зв’язок зі мною. Пригадую, що її батько помер, коли вона була ще зовсім юною дівчиною, і я взяв цю роль на себе. Якби я допустив сексуальний зв’язок між нами, це було б зрадою ».

— Багато хто зауважує, що читати студентам-медикам лекції на тему втрати значно легше, ніж на тему інших психіатричних синдромів. Студенти добре це розуміють. З усіх проблем у галузі психіатрії ця найбільше нагадує інші поширені хвороби, скажімо, інфекційні, або ж травми. Жодний інший стан не характеризується настільки чітким початком, причиною, яку легко визначити, логічним перебігом, ефективним і обмеженим у часі лікуванням і, знову-таки, чітко окресленим завершенням.

«Ні , — і далі сперечався з собою Ернест, — минуло десять років, тож усі домовленості можна вважати скасованими. Що з того, що колись вона ставилася до мене, як до батька? Тоді було так, а зараз — інак. Вона бачить у мені розумного, чуйного чоловіка. Варто лишень поглянути на неї: ковтає кожнісіньке моє слово! Її до мене тягне. Зазирни правді у вічі. Я вмію співпереживати. Я глибока особистість. Як часто самотній жінці її віку — будь-якого віку — щастить зустріти такого чоловіка?»

— Але, пані та панове, той факт, що студенти-медики, лікарі чи психотерапевти прагнуть простого, чіткого діагнозу й такого самого лікування втрати, не перетворює її на дрібницю. І спроба зрозуміти цю проблему, використовуючи медичну модель лікування, означає втрату всього людського, що нам притаманне. Втрата не подібна до бактеріальної інфекції, це не фізична травма; психічний біль не є аналогом соматичного розладу; розум — це не тіло. Кількість страждань, що ми їх відчуваємо, їхня природа визначаються не природою травми (чи не тільки нею), але тим, що вона означає . Саме її значення відрізняє душу від тіла.

Ернест осідлав свого коня. Він поглянув на обличчя глядачів, аби переконатися, що вони уважно його слухають.

« Пригадуєш , — мовив він подумки, — як вона боялася розлучення через свій попередній досвід із чоловіками, які використовували її як сексуальний об’єкт, а тоді їхні стежки розходилися? Пам’ятаєш, яку порожнечу вона відчувала? І якби сьогодні ввечері я пішов до неї додому, я зробив би те саме — перетворився б на одного з тих чоловіків, які нею користувалися!»

— Я хочу навести приклад важливості «значення» зі свого дослідження. Отже, до вашої уваги загадка: є дві вдови, які нещодавно зазнали втрати, і кожна з них прожила в шлюбі сорок років. Одна з них дуже страждала, але поступово повернулася до звичного життя, почала насолоджуватися періодами спокою і подеколи навіть отримувати неабияке задоволення. Іншій було значно важче: через рік після смерті чоловіка вона поринула у глибоку депресію, замислювалася про самогубство і потребувала тривалого нагляду лікаря. Чому ж ці дві ситуації мали настільки різні наслідки? Це справжня загадка. А тепер я дам вам підказку. Хоча ці жінки мали багато спільного, різниця між ними була, і то суттєва: ішлося про природу їхнього шлюбу. В однієї був неспокійний шлюб, сповнений конфліктів, а стосунки іншої були сповнені любові й поваги, вони повсякчас розвивалися. А тепер запитання: хто з них хто?