Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Може, ім’я Нен Карлін пробудить якісь спогади?

— Нен Карлін! Нен Карлін! Звісно! — Ернест схвильовано стиснув її плече — рука жінки сіпнулася, а кава пролилася на сумочку й спідницю. Він підстрибнув, почав незграбно бігати кімнатою в пошуках серветки і врешті-решт повернувся з рулоном паперових рушників. Доки жінка намагалася витерти каву зі своєї спідниці, Ернест спробував пригадати все, що йому було відомо про Нен Карлін. Вона була однією з пацієнток, із якими він познайомився десять років тому, коли тільки розпочинав свою практику. Їхній керівник, лікар Молей, неабиякий фанат групової терапії, наполягав на тому, аби практиканти проводили групові сеанси вже на першому курсі. Нен Карлін потрапила до однієї з таких груп. З того часу минуло багато років, але спогади зринули в пам’яті дуже чітко. Тоді Нен мала зайву вагу — ось чому він її і не впізнав. А ще він згадав, що вона була дуже сором’язлива та зневажала саму себе — знову-­таки нічого спільного із впевненою жінкою, яка сміливо дивилася йому у вічі. І, якщо він не помилявся, тоді вона мала великі проблеми з чоловіком — авжеж, саме так і було. Той сказав, що йде від неї, бо вона надто гладка. Він звинувачував Нен у тому, що вона порушила шлюбні обітниці — не поважала, не слухала його і дозволила собі стати непривабливою.

— Чи я пам’ятаю? — мовив Ернест. — Пригадую, як ви соромилися в групі, як непросто вам було вимовити бодай слово. А ще я пригадую, як ви змінилися, як розлютилися на одного з чоловіків (якщо не помиляюся, його звали Саул). Ви звинуватили його, і не без аргументів, у тому, що він закидає групу «гранатами», ховаючись за своєю бородою.

Ернест почувався зіркою. Він мав феноменальну пам’ять — міг згадати найменші дрібниці групових та індивідуальних сеансів навіть через багато років.

Нен усміхнулася й енергійно закивала.

— Я теж пам’ятаю свою групу: Джей, Морт, Беа, Ґермана, Іринія, Клаудія. Я відвідувала сеанси два чи три місяці, а потім мене перевели на Східне узбережжя. Гадаю, групова терапія врятувала мені життя. Шлюб мене просто знищував.

— Як приємно довідатися, що тепер у вас усе гаразд, і ще приємніше чути, що група зіграла в цьому свою роль. Нен, ви маєте чудовий вигляд. Невже минуло десять років? Cкажу відверто, як є — і це не психотерапевтичні вигадки — адже саме це слово ви полюбляли вживати? — Ернест знову розпустив пір’я. — Ви виглядаєте молодшою, впевненішою і привабливішою. Саме так ви й почуваєтеся, хіба ні?

Вона кивнула, торкнулася його руки й мовила:

— Мені зараз дуже добре. Я самотня, здорова і струнка.

— Я пам’ятаю, як ви завжди боролися із зайвою вагою!

— У цій битві я здобула перемогу. Тепер я зовсім інша — нова.

— Як вам це вдалося? Може, мені теж варто скористатися вашим методом? — Ернест ухопив пальцями складку на животі.

— Вам це не потрібно. Чоловікам пощастило — їм вдається спокійно носити будь-яку вагу, і ними навіть захоплюються, називаючи мужніми та кремезними . А щодо мого методу… Якщо вам справді цікаво, то мені допоміг класний спеціаліст!

Ця новина неприємно вразила Ернеста.

— Тобто весь цей час ви не припиняли психотерапію?

— О ні, я була вірною вам, моєму єдиному і неповторному мозкоправу! — Нен весело поплескала його по долоні. — Я кажу про лікаря — пластичного хірурга, який зробив мені новий ніс та змахнув чарівною ліпосакційною паличкою над моїм животом.

Кімнату заповнили глядачі, і Ернест слухав вступне слово, що завершилося знайомою фразою: «А тепер зустрічайте лікаря Ернеста Леша!»

Перш ніж підвестися, Ернест нахилився до Нен, поплескав її по плечу і прошепотів:

— Я справді дуже радий вас бачити. Поговорімо трохи пізніше.

Він рушив до подіуму, де мав виступати, і його голова йшла обертом. Нен — справжня красуня. Просто приголомш­лива. І до його послуг — це вже точно. Жодна жінка ще не видавалася такою доступною. Лишилося тільки одне — знайти найближче ліжко чи кушетку.

Кушетка. Авжеж! Тут і криється проблема, нагадав собі Ернест: минуло десять років чи ні, але вона все-таки пацієнтка, а тому — зась! Заборонена зона! Ні, міркував він, вона була його пацієнткою, однією з восьми членів психотерапев­тичної групи, до того ж тільки кілька тижнів. «Окрім по­переднього знайомства перед початком занять, я, здається, не зустрічався з нею наодинці» , — думав Ернест.

Та яка різниця? Пацієнт — це пацієнт .

Назавжди? Десять років по тому? Рано чи пізно пацієнти дорослішають — з усіма перевагами, що супроводжують цей процес.