Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— І ви не повинні їх контролювати? — запитала Керол.

— Так. Пригадую слова мого наставника: моє життя скидається на футбольне поле. Я невпинно мчу вперед, блокую, вириваюся, нав’язую суперникові свою волю. Імовірно, саме таким мене й бачила Ширлі. Але вона відкидала психоаналіз не з цієї причини. Так, мені було б важко, але я зміг би з цим змиритися. Однак я не міг змиритися з тим, що вона обрала найбільш безглуздий, недоречний, ідіотський підхід до терапії. Очевидно, в такий спосіб вона просто кепкувала з мене.

— Тобто ви вирішили, що вона з вас кепкує, тільки тому, що ваша дружина дотримується іншого підходу в психотерапії? Але ж і ви з неї кепкуєте.

— Це не кепкування у відповідь, а логічна реакція. Ви можете уявити, що пацієнтів лікують за допомогою квіткових композицій? Більшої нісенітниці годі й шукати. Керол, скажіть відверто: хіба ж це не смішно?

— Не впевнена, що зможу сказати те, що ви хочете від мене почути, Маршале. Мені бракує знань, але мій друг — пристрасний шанувальник цього мистецтва. Він вивчав ікебану протягом багатьох років і каже, що ця практика напрочуд ефективна.

— Ефективна ? Це ви про що?

— Він спілкувався з багатьма психотерапевтами, пройшов психоаналіз, який дуже йому допоміг. Проте водночас стверджує, що ікебана допомогла йому незгірш за них.

— Але ви не сказали, як саме це допомогло.

— Він казав, що ікебана допомагає подолати тривожність — це своєрідний прихисток, символ спокою. Дисципліна дозволяє йому зосередитися, дарує відчуття гармонії та рівноваги. Зараз згадаю… що ж він іще казав? Ага, ікебана його надихає — вивільняє творчі пориви та відчуття прекрасного. Маршале, ви надто категоричні. Не варто забувати, що це стародавнє мистецтво, історія якого налічує багато століть, десятки тисяч послідовників… Ви щось про це знаєте?

— Але ж психотерапія ікебаною? Господи!

— Я чула, що в психотерапії використовують поезію, музику, танці, мистецтво, медитації, масаж… Ви й самі зауважили, що не збожеволіли тільки тому, що мали доглядати за власним бонсаєм. Можливо, терапія, що ґрунтується на мистецтві ікебани, може бути корисною для окремих пацієнтів?

— Гадаю, саме це Ширлі й прагне довести у своїй ди­сертації.

— І які результати?

Маршал похитав головою і нічого не сказав.

— Припускаю, що ви ніколи цим не цікавилися?

Він ледь помітно кивнув. А тоді зняв окуляри й відвів погляд (Маршал завжди робив це, коли йому було соромно).

— Отже, ви гадаєте, що Ширлі з вас кепкує, а вона відчуває… — Керол жестом попросила його закінчити речення.

Тиша.

— Вона відчуває… — Керол приклала долоню до вуха.

— Що я її не ціную. Вважаю, що вона не здатна нічого досягти, — тихо відповів Маршал.

Знову запала тиша.

Нарешті Маршал сказав:

— Гаразд, Керол, я визнаю, що помилявся. Ви чітко висловили свою думку. Я маю про що з нею поговорити. Що ж мені робити?

— Гадаю, ви знаєте відповідь на це запитання. Запитання вже не є запитанням, якщо відома відповідь. Як на мене, все зрозуміло.

— Зрозуміло? Зрозуміло? Можливо, вам, але не мені. Про що йдеться? Скажіть. Мені потрібна ваша допомога.

Керол мовчала.

— Скажіть, що мені робити? — повторив Маршал.

— Що б ви сказали пацієнтові, який вдає, ніби не знає, як має вчинити?

— Чорт забирай, Керол, припиніть бути психоаналітиком і скажіть, що мені робити.

— Як би ви відреагували на подібну заяву?

— Трясця! — Маршал обхопив голову руками й почав хитатися. — Я створив монстра. Співчуття. Співчуття. Керол, ви коли-небудь про таке чули?

Утім, за порадою Ернеста, Керол не мала наміру відступати.

— Маршале, ви знову чините опір. Марнуєте дорогоцінний час. Отже, вперед: що б ви сказали такому пацієнтові?

— Я зробив би те, що роблю завжди: інтерпретував його поведінку. Сказав би, що в нього є потреба підпорядковуватися, схиляти голову перед авторитетами, через що він відмовляється прислухатися до власного здорового глузду.

— Отже, ви таки знаєте, що слід зробити?

Маршал покірно кивнув.

— І коли ви маєте це зробити?

Знову кивок. Керол зиркнула на годинник і підвелася.

— За десять третя, Маршале. Час вичерпано. Сьогодні ми добре попрацювали. Зателефонуйте мені, коли повернетеся з Тассаяри.

Друга ночі. Будинок Лена в Тібуроні. Підсовуючи до себе черговий виграш, Шеллі мугикав улюблену «Зіп-а-ді-ду-да, зіп-а-ді-ей». Йому щастило не тільки з картами — сьогодні він зібрав чимало флешів, фул-хаусів та вдалих комбінацій низьких карт, а на додачу спромігся змінити «знаки», що їх угледів Маршал. Це допомогло заплутати гравців та суттєво підвищити ставки.