Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Маршал сказав, що не розповідав про це Ширлі, бо не хотів переривати її місячний курс медитації в Тассаярі. Керол чудово розуміла, що це типова раціоналізація: його мотивом була не тактовність, а відчуття байдужості й сорому. Маршал зізнався, що він рідко згадував про Ширлі, бо надто поринув у свій внутрішній стан. До того ж вони з Ширлі жили в різних світах. Керол не відступала й вирішила скористатися порадою Ернеста:

— Маршале, як гадаєте, що трапиться, якщо один із ваших пацієнтів зізнається, що припинив спілкуватися з дружиною, з якою прожив двадцять чотири роки? Що ви йому скажете?

Як і передбачав Ернест, той невдоволено пирхнув:

— Ваш офіс — це єдине місце, де я не маю бути психотерапевтом. Ви маєте бути послідовною. Учора ви говорили про те, що я не дозволяю про себе дбати, а тепер намагаєтеся змусити мене бути психотерапевтом навіть тут .

— Але ж, Маршале, я гадаю, ми повинні використовувати всі можливі інструменти, включно з вашим багатим досвідом і знаннями.

— Я плачу вам за ваші послуги як експертові. Мене не цікавить самоаналіз.

— Ви називаєте мене експертом і водночас відкидаєте мою професійну пораду застосувати власний досвід.

— Чистісінька софістика.

Керол знову процитувала Ернеста:

— Це правда, що ви просто не хочете, аби про вас дбали? Невже ваша мета — це автономне існування? Ви прагнете дбати про себе самостійно? Перетворитися на власних батька й матір?

Маршал заперечно похитав головою. Його вразила проникливість Керол. Вибору не було — він мав відповісти на запитання, бо це було вкрай важливо для його одужання.

— Гаразд. Добре. Ви хочете дізнатися, що трапилося з моїм коханням до Ширлі? Адже ми з нею були добрими друзями й коханцями, починаючи з десятого класу. Тож вас цікавить, коли це зникло? — Маршал спробував відповісти на власне запитання: — Ситуація почала погіршуватися кілька років тому. Діти підросли, і Ширлі втратила спокій. Це типове явище. Вона повсякчас говорила, що не змогла себе реалізувати, а я поринув у роботу. Мені спало на думку ідеальне рішення: чому б їй не стати психотерапевтом? Адже тоді ми працюватимемо разом! Але мій план зійшов на пси. Уже під час навчання в аспірантурі вона почала критикувати психоаналіз. Обирала підходи, які я не схвалював: альтернативні методи, орієнтовані на духовність, зокрема ті, що ґрунтувалися на медитаційних практиках. Гадаю, вона робила це навмисно.

— Продовжуйте, — мовила Керол. — Озвучте запитання, з якими я мала б до вас звернутися.

Маршал змусив себе вичавити кілька запитань:

— Чому Ширлі ніколи не зверталася до мене по допомогу, адже я міг би її чогось навчити? Навіщо вона свідомо мене ігнорує? До Тассаяри можна дістатися за три години, я міг би поїхати туди, розповісти про свої почуття… ми могли б поспілкуватися про те, чому вона обирає саме такі підходи…

— Авжеж, але йдеться зовсім не про це, — сказала Керол. — Ці питання стосуються її . А як же ви?

Маршал кивнув, немовби визнаючи, що Керол рухається в правильному напрямку.

— Чому я так мало обговорював із нею те, що її цікавить? Чому не намагався, ніколи не намагався її зрозуміти?

— Ви хочете сказати, чому ви більш охоче намагалися зрозуміти пацієнтів, а не дружину?

— Можна й так сказати, — кивнув Маршал.

— Можна? — перепитала Керол.

— Насправді так і є, — визнав Маршал.

— А про що ще ви запитали б пацієнта, який опинився в такій ситуації?

— Я поцікавився б його сексуальним життям. Що трапилося з його сексуальним «я» і сексуальним «я» його дружини? Поцікавився б, чи хотів би він, аби подібний брак задоволення тривав вічно? Якщо ні, чому він не звертається до сімейного психотерапевта? Чи хоче він розлучитися? Або ж це виключно зарозумілість — можливо, він хоче, аби дружина його благала?

— Чудова робота, Маршале. Як гадаєте, нам варто в це заглибитися?

Зненацька посипалися відповіді. Маршал зізнався, що відчуває до дружини майже те саме, що й до Ернеста. Вони обоє завдали йому болю, відмовившись від його професійної ідеології. Авжеж, йому було боляче, йому бракувало любові. Поза сумнівом, він хотів, аби його заспокоїли, аби перед ним вибачилися й визнали свої помилки.

Висловившись, він похитав головою і зауважив:

— Це говорить моє серце та зранене честолюбство. Розум має іншу думку.

— Яку?

— Він каже, що я не повинен сприймати прагнення мого учня стати незалежним як особисту образу. Ширлі має право на власний розвиток. Як і Ернест.