Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

За півгодини секретарка розбудила його, легенько поторсавши за плече, і провела до кімнати на другому поверсі, де він побачив детектива Коллінза. То був міцний чорношкірий чоловік, який сидів за столом і робив якісь нотатки. «Оце чолов’яга, — подумав Маршал. — Ідеальний захисник. Таким я його й уявляв» .

Але він не уявляв, що на нього чекає. Він назвав своє ім’я й дуже здивувався — детектив відповідав стримано й формально. Його огорнув жах — якоїсь миті Маршал усвідомив, що детектив і гадки не має, хто він такий. Авжеж, він детектив Дарнел Коллінз. Ні, він не спілкувався з Маршалом телефоном. Ні, він ніколи не чув ані про Артура Рендала, ані про Пітера Макондо. Ні, про арешт у клубі «Jockey» йому нічого не відомо. Він навіть не чув про цей клуб. Авжеж , він абсолютно впевнений у тому, що не заарештовував Пітера Макондо, коли той хрумав свій радичіо. Радичіо? Що це взагалі таке?

Маршал відчув, що в його голові щось вибухнуло, і цей вибух був значно сильніший, аніж той, що стався кілька тижнів тому, коли він дізнався про фальшивий вексель. Він нічого не чув. У голові запаморочилося, і Маршал упав на стілець, що його люб’язно запропонував детектив.

— Спокійно, спокійно. Нахиліть голову. Це допоможе. — Детектив Коллінз відійшов і повернувся зі склянкою води. — Поясніть, що трапилося. Хоча я вже маю певні здогади.

Немовби уві сні, Маршал почав розповідати всю історію: Пітер, стодоларові банкноти, Адріана, клуб «Pacific Union», велосипедні шоломи, оголошення, телефонний дзвінок Артура Рендала, домовленість про компенсацію витрат, приватний детектив, «ягуар», переказ двадцяти чотирьох тисяч доларів, відділ боротьби з шахрайством. Уся катастрофа як на долоні!

Слухаючи його розповідь, детектив Коллінз скрушно хитав головою.

— Це прикро, і я вас розумію. Ви маєте поганий вигляд. Може, вам краще лягти?

Маршал похитав головою та обхопив її руками.

— Ви готові говорити? — запитав детектив.

— Мені терміново треба до вбиральні.

Детектив Коллінз провів його до чоловічого туалету й повернувся до кабінету. Тим часом Маршал виблював, прополоскав рот, умився, зачесав волосся й поволі побрів до кабінету детектива.

— Вам краще?

— Я можу говорити, — кивнув Маршал.

— Хочу вам дещо сказати й пояснити, що з вами сталося, — мовив детектив Коллінз. — Це подвійна афера. Відома схема. Я багато про це чув, але ніколи не бачив цього на власні очі. Нам розповідали про це під час навчання. Така махінація потребує майстерності. Виконавець має знайти особливу жертву, людину розумну й горду… А тоді він «жалить» двічі … Спочатку жертва потрапляє на гачок через свою жадібність… А потім прагне помститися кривдникові та знову-таки потрапляє на гачок. Справжній ас — нівроку! Я ніколи такого не бачив. Такий шахрай повинен мати залізні нерви, адже будь-якої миті ситуація може змінитися. Скажімо, якби ви зателефонували до мангеттенської довідки й уточнили номер телефону відділку… усе б скінчилося! Залізні нерви. Вища ліга.

— Це безнадійно? — прошепотів Маршал.

— Дайте мені ці телефонні номери, я спробую їх перевірити. Зроблю все, що зможу. Хочете почути правду? Це таки безнадійно.

— А як щодо справжнього лікаря Рендала?

— Імовірно, він за межами країни — поїхав у відпустку абощо. Макондо отримав доступ до його голосової пошти. Це нескладно.

— А як щодо його спільників? — поцікавився Маршал.

— Яких спільників? Їх немає. Імовірно, його подружка зіграла роль оператора в поліцейському відділку. Інші ролі він зіграв сам. Такі шахраї — чудові актори, можуть імітувати різні голоси. А цей Макондо — професіонал. Повірте, він уже далеко.

Маршал побрів сходами, спираючись на руку детектива Коллінза. Він відмовився їхати до аеропорту поліцейською автівкою, зупинив таксі на Восьмій авеню, дістався аеропорту й сів на літак до Сан-Франциско. Він їхав додому, мов у тумані, а потім скасував усі сеанси на наступний тиждень і заліз до ліжка.

— Гроші, гроші, гроші... Керол, невже ми не можемо поговорити про щось інше? Зараз я розповім вам одну історію про мого батька, це й буде відповідь на всі запитання щодо мого ставлення до грошей. Це сталося, коли я був зовсім малий, але мені частенько про це розповідали — така собі сімейна легенда.

Маршал повільно розстебнув блискавку на спортивній куртці та зняв її. Керол простягнула до нього руку, пропонуючи повісити куртку на вішак, однак він на те не зважав, а просто кинув її на підлогу поряд зі своїм стільцем.