Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Така несправедливість страшенно ображала Маршала: він докладав усіх зусиль, аби переконати Артура, і врешті-решт втратив будь-яку повагу до свого боягузливого колеги. Утім, усвідомлюючи, що той під тиском дружини може будь-якої миті відмовитися брати в цьому участь, погодився сплатити шістдесят відсотків суми. Артур мав вручити Макондо чек, виписаний нью-йоркським банком. Маршал мав переказати двадцять чотири тисячі доларів на рахунок Артура за день до обіду колеги з Пітером. Він міг привезти цю суму до Нью-Йорка або ж скористатися послугами банку. Артур неохоче погодився додати решту — шістнадцять тисяч доларів.

Повернувшись додому наступного вечора, Маршал прослухав повідомлення від детектива Дарнела Коллінза з центрального мангеттенського відділу боротьби з шахрайством. Він одразу зателефонував йому, однак марно. Оператор відділу втомлено запропонувала йому зателефонувати вранці — офіцер Коллінз був на завданні, а справа Маршала не видавалася невідкладною.

Наступного дня перший пацієнт Маршала мав прийти о сьомій ранку. Маршал поставив будильник на п’яту ранку й зателефонував до Нью-Йорка ще вдосвіта.

— Я повідомлю, що ви телефонували. Гарного дня, — почув він від оператора.

А за десять хвилин задзеленчав телефон.

— Містер Маршал Стрейдер?

— Лікар Стрейдер.

— О, перепрошую. ЛІКАР Стрейдер. Це детектив Коллінз, відділ боротьби з шахрайством, Нью-Йорк. У мене тут є ще один лікар — Артур Рендал. Він каже, що ви постраждали від того, хто нас напрочуд цікавить. Іноді він називає себе Пітером Макондо.

— Так, я дуже постраждав. Він украв у мене дев’яносто тисяч доларів.

— Ви не одні, є й інші жертви, яких обдурив цей Пітер Макондо. Мені потрібні деталі. Розкажіть усе, що пам’ятаєте. Я записую нашу розмову на плівку — ви не проти?

Протягом п’ятнадцяти хвилин Маршал сумлінно описував ситуацію з Макондо.

— Господи, оце так! Тобто ви хочете сказати, що добровільно віддали йому дев’яносто тисяч доларів!

— Ви мене не зрозумієте, бо не знаєте нюансів психотерапевтичної ситуації.

— Та невже? Гм, я, звісно, не лікар, але скажу: я б ніколи не попрощався зі своїми грішми в такий спосіб. Дев’яносто тисяч доларів — це чималі гроші.

— Я ж казав, що мав завірений вексель. Його перевіряв мій юрист. Це стандартна ситуація. Банк зобов’язується виплатити гроші на вимогу власника.

— Авжеж, це той вексель, який ви вирішили перевірити через два тижні після від’їзду Макондо…

— Стривайте, детективе, це ви про що? Ми на судовому засіданні? Гадаєте, мене це тішить?

— Окей, друже, не переймайтеся, все буде добре. Ось що ми плануємо зробити, аби зарадити вашому горю. Ми хочемо заарештувати цього хлопця просто під час обіду, коли він хруматиме свій радичіо. Імовірно, це трапиться наступної середи о пів на першу чи о першій. Та якщо ви хочете, щоб він точно потрапив за ґрати, маєте приїхати до Нью-Йорка і впізнати його протягом дванадцяти годин після арешту. Себто маєте прибути в середу до півночі. Годиться?

— Я обов’язково там буду.

— Гаразд, друже, ми на вас розраховуємо. І ще дещо — у вас лишився той фальшивий вексель та квитанція банківського чека?

— Так. Я маю привезти їх з собою?

— Авжеж, захопіть оригінали, а от копії я хотів би побачити просто зараз. Ви зможете надіслати їх факсом, бажано сьогодні? Номер два-один-два-п’ять-п’ять-п’ять-три-чотири-вісім-дев’ять. Зазначте, що це для детектива Коллінза. Ага, і ще одне. Мабуть, не варто й говорити про це, але маю вас застерегти: у жодному разі не приходьте до ресторану. Бо тоді наша пташка спурхне й усім буде непереливки. Дочекайтеся мене у відділку на П’ядесят четвертій вулиці — це між Восьмою і Дев’ятою. Або ж домовтеся про зустріч із вашим приятелем і, коли все закінчиться, приходьте до мене разом. Повідомте, який варіант вам імпонує. Є якісь запитання?

— Так, є. Це безпечно? Лікар Рендал передаватиме йому справжній чек, і більша частина цих грошей належить мені…

— Вам ? Я гадав, то його гроші.

— Ми домовилися, що я надам шістдесят відсотків — двадцять чотири тисячі доларів.

— Щодо безпеки… За сусіднім столиком обідатимуть двоє наших співробітників, а ще троє спостерігатимуть за ситуацією та фільмуватимуть кожний рух. Так, це цілком безпечно. Але я цього не робив би.

— Чому?

— Завжди може трапитися якийсь форс-мажор: землетрус, пожежа, серцевий напад у трьох офіцерів… знаєте, все може бути. Але так, це цілком безпечно. Попри те, що я на це не пристав би. Але ж я не лікар.