Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Маршал знову насолоджувався життям. Він почав бігати і грати в баскетбол. Скасував зустрічі з Керол, бо боявся розповідати про те, що йому вдалося вистежити Пітера. Вона ж бо стояла на своєму: на її думку, він мав змиритися з цією втратою та подолати свій гнів. «Чудовий урок для психотерапевта, який дає неправильні поради, — думав Маршал. — Якщо пацієнт не скористався вашою порадою, він до вас не повернеться».

Він щовечора спілкувався з Артуром Рендалом. Той дедалі більше нервувався, адже невдовзі мав зустрітися з Пітером.

— Маршале, моя дружина переконана, що моя участь у цій справі може завдати мені непоправної шкоди. Ця історія потрапить на шпальти газет. Про це дізнаються мої пацієнти. А моя репутація? З мене кепкуватимуть або ж звинуватять мене в тому, що я пристав на пропозицію інвестувати разом із пацієнтом!

— Але ж ідеться не про те, що ви справді інвестуватимете. Ви допомагаєте поліції впіймати злочинця. Це піде на користь вашій репутації.

— О, про це газети не писатимуть. Поміркуйте, вони ж ласі виключно до скандалів, особливо коли йдеться про психіатрів. Я починаю усвідомлювати, що мені це аж ніяк не потрібно. У мене чудова практика, я маю все, про що мріяв.

— Артуре, якби ви не прочитали моє оголошення, то втратили б сорок тисяч доларів. А якщо ми його не зупинимо — він робитиме це знову і знову, і жертв ставатиме дедалі більше.

— Я вам не потрібен. Ви могли б зробити це самотужки, а я його впізнав би. Я маю пропозицію щодо роботи в Колумбійському університеті, і якщо з’явиться бодай натяк на скандал…

— Послухайте, Артуре, ось що мені спало на думку: детально опишіть цю ситуацію в листі й надішліть його до Спілки психіатрів Нью-Йорка. Це варто зробити зараз , поки Макондо ще не заарештували. За потреби можете надати копію листа представникам Колумбійського університету, а також ЗМІ. Це убезпечить вас від подальших проблем.

— Маршале, але ж я не зможу написати цього листа, не згадавши в ньому вас: ваше оголошення, стосунки з Макондо. Як ви до цього ставитеся? Адже вам не потрібен пуб­лічний розголос.

Маршал здригнувся від такої перспективи, однак розумів, що вибору він не має. Тим паче детектив Коллінз записував їхню телефонну розмову на плівку, а отже, про це можуть дізнатися й газети.

— Артуре, за необхідності ви маєте на це право. Мені нема чого приховувати. Наші колеги будуть нам вдячні.

А тоді зринула проблема з мікрофоном, що його мав начепити Артур, аби поліція записала його розмову з Макондо. З кожним днем паніка Рендала виключно посилювалася.

— Маршале, має бути інший спосіб! Це не так легко, як може видатися, мені загрожує реальна небезпека. Макондо надто розумний і досвідчений — я маю сумніви, що він до­зволить себе обдурити. Ви говорили із детективом Коллінзом? Скажіть відверто: він розумніший, аніж Макондо? А якщо Пітер помітить, що я маю мікрофон?

— Це ж як?

— Скажімо, просто здогадається. Ви ж його знаєте — він завжди на десять кроків попереду.

— Але не цього разу. За сусіднім столиком сидітимуть співробітники поліції. І не забувайте, що соціопати зазвичай зарозумілі — вони вважають себе непереможними.

— А ще їхню поведінку вкрай складно передбачити. Ви можете гарантувати, що Пітер не втратить здоровий глузд і не дістане з кишені пістолет?

— Артуре, йому це не притаманно… це суперечить усім фактам, які нам відомі. Ви в безпеці. І пам’ятайте: ви обідатимете в розкішному ресторані, там будуть представники поліції… Усе вдасться. Це просто треба зробити.

Маршал страшенно хвилювався, припускаючи, що Артур може відступити в останній момент, тож під час кожної телефонної розмови використовував усі свої ораторські здібності, аби заспокоїти свого боягузливого спільника. Він розповів про свої побоювання детективові Коллінзу, і той пообіцяв допомогти.

Однак зрештою все владналося: Артур заспокоївся та погодився зустрітися з Макондо і вже поводився рішуче й незворушно. Вранці у вівторок Маршал переказав два­дцять чотири тисячі доларів на рахунок Артура, зателефонував йому, аби уточнити, чи той отримав гроші, і вилетів до Нью-Йорка.

Виліт затримали на дві години, тож до відділку на П’ятдесят четвертій вулиці він прибув о третій годині дня — саме там Маршал мав зустрітися з Артуром і детективом Коллінзом. Секретарка повідомила, що детектив проводить допит, і запропонувала Маршалу зачекати в коридорі. Умостившись у пошарпаному шкіряному кріслі, він зацікавлено спостерігав за потоком похмурих підозрюваних, яких водили сходами втомлені поліцейські. Він ще ніколи не потрапляв до поліцейського відділку. Маршалові страшенно хотілося спати, через надмірне хвилювання йому не вдалося поспати в літаку. Невдовзі він задрімав.