Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Маршал записав кілька телефонних номерів — домашній, робочий та номер телефону в Лонґ-Айленді.

— Авжеж, я зателефоную вам додому в цей самий час. За номером робочого телефону зі мною теж важко сконтактувати. Маєте півгодинні перерви? Я відпочиваю по десять хвилин між сеансами, тож протягом робочого дня нам не вдасться нормально поспілкуватися.

Маршал поклав слухавку з відчуттям неабиякого полегшення, піднесення й тріумфу. Пітер за ґратами. Він похилив голову. Пригнічена Адріана у сірій робі. Новий «ягуар» у гаражі Маршала — йому вдалося придбати його за вигідною ціною. О, цей присмак помсти! Ніхто не здатен обдурити Маршала Стрейдера!

Потім він відкрив сайт АПА та знайшов світлину Артура Рендала — приємні риси обличчя, зачесане назад біляве волосся без проділу, сорок два роки, навчався в «Rutgers» і «St. Elizabeth’s», займався дослідженнями впливу літію на біполярні розлади, має двох дітей. Зазначений контактний телефон збігався з тим, що його отримав Маршал. «Господи, дякую тобі за Артура Рендала!»

«Але ще той скнара, — міркував Маршал. — Якби хтось врятував мої сорок тисяч, я не вичавлював би з нього гроші на детектива! Водночас з якого дива він має платити? Йому ж бо не завдали шкоди. Пітер оплатив його послуги. Навіщо він має витрачати гроші, аби впіймати людину, яка нічого йому не зробила?»

Маршал подумав про Пітера. Цікаво, чому він не змінив ім’я? Може, це прояв схильності до самодеструкції? Усі знають, що рано чи пізно соціопати завдають собі шкоди. А може, він гадав, що Стрейдер — повний бовдур, тож через нього не варто змінювати ім’я? Гм, побачимо!

Після розмови з Маршалом Артур відразу взявся до справи. І вже наступного вечора повідомив, що говорив із детективом, який, на відміну від Бета Томпсона, знав, що й до чого. Він запропонував організувати цілодобове стеження за Пітером Макондо (за сімдесят п’ять доларів на годину), а також пообіцяв дізнатися номер автівки та перевірити його в базі. А якщо пощастить, спробує проникнути в автомобіль Макондо, аби зняти відбитки чи знайти інші докази, які допоможуть ідентифікувати злочинця.

Детектив сказав, що їм не вдасться впіймати Макондо в Нью-Йорку, поки той не вчинить злочин. Відтак він порадив дотримуватися плану, який дозволить загнати його в пастку, записувати всі розмови та негайно звернутися до нью-йоркського відділу боротьби з шахрайством.

Наступного вечора Маршал дізнався, як просувається справа. Артур звернувся до центрального мангеттенського відділу боротьби з шахрайством та поспілкувався з детективом Дарнелом Коллінзом, який півроку тому займався подібною справою, і Пітер Макондо його зацікавив. Він запропонував Артурові надягнути спеціальний мікрофон та зустрітися з Пітером у клубі «Jockey», як і було заплановано. Відтак той мав віддати шахраєві банківський чек, а натомість отримати фальшивий вексель. Протягом усього часу співробітники відділу боротьби з шахрайством стежитимуть за ними та все фільмуватимуть, а потім заарештують Пітера Макондо на місці.

Утім, для проведення подібної масштабної операції департамент поліції Нью-Йорка потребував вагомих доказів. І в цьому їм мав допомогти Маршал. Він повинен був прилетіти до Нью-Йорка, написати офіційну заяву у відділі боротьби з шахрайством та особисто впізнати Макондо. Маршал здригнувся від перспективи публічного розголосу, однак здобич сама йшла до рук, тож він вирішив на це пристати. Звісно, його ім’я може з’явитися в кількох дрібних виданнях Нью-Йорка, однак у Сан-Франциско про це, ймовірно, ніхто не дізнається.

«Годинник “Rolex”? Який “Rolex”? — уголос промовляв Маршал. — О, той годинник, який Макондо надіслав мені після завершення терапії? Годинник, який я відмовився прийняти й повернув Адріані?» Говорячи це, він зняв годинник зі свого зап’ястка й заховав у комоді. Його ніхто не звинувачуватиме. Невже хтось повірить Пітеру Макондо? Про «Rolex» знали тільки його дружина та Мелвін. Ширлі мовчатиме. А щодо Мелвіна — він тримав у таємниці напади його іпохондрії, тож цим не варто було перейматися.

Із Рендалом вони розмовляли щовечора, їхні розмови тривали щонайменше двадцять хвилин. Маршал відчував неабияке полегшення: нарешті він знайшов людину, якій можна довіритися, з якою можна співпрацювати… можливо, навіть друга. Артур передав Маршалові одного зі своїх пацієнтів — інженера ІВМ, який мав переїхати до Сан-Франциско.

Проте їм не вдавалося дійти згоди щодо суми інвестиції, яку слід було передати Макондо. Артур і Пітер домовилися пообідати разом через чотири дні. Пітер погодився надати Артурові банківський вексель, а той, у свою чергу, мав принести чек на сорок тисяч доларів. Однак Артур хотів отримати ці сорок тисяч від Маршала. Він нещодавно придбав літній будиночок, тож не мав вільних грошей. Звісно, він міг би скористатися грішми, що їх отримала дружина у спадок від матері, яка померла минулої зими. Але дружина належала до шанованої нью-йоркської родини й трепетно ставилася до думки оточення, а тому наполягала на тому, щоб Артур узагалі відмовився від участі в цій огидній справі.