Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Ну то як, мені вдалося пройти це випробування?

— Гадаю, що так. Ба більше — ви пройшли його просто блискуче.

— У чому ж полягала ця перевірка?

— Гм… навіть не знаю… треба над цим поміркувати. Є кілька думок, але, Ернесте, чи не могли б ми поговорити про це наступного разу? Сьогодні я хотіла поговорити про дещо інше.

— Гаразд. То ми все з’ясували?

— Гадаю, ми на правильному шляху.

— Тоді пропоную розглянути ваше питання. Ви зауважили, що це стосується вашого клієнта.

Керол описала ситуацію з Маршалом. Вона сказала, що її клієнт — психотерапевт, однак доклала всіх зусиль, аби Ернест не здогадався, хто це, наголосивши на абсолютній конфіденційності. Це мало вберегти її від додаткових запитань.

Ернест не хотів працювати з цією проблемою. Йому не сподобалося, що Каролін намагається перетворити свій сеанс на консультацію, тож він почав чинити опір. На його думку, вона уникала роботи над своїми проблемами, марнувала час та гроші, а її клієнт замість адвоката мав би звернутися до психотерапевта.

Утім, на кожний його аргумент вона мала контраргумент. Ішлося не про гроші — їх вона аж ніяк не марнувала. Клієнт платить їй більше, аніж вона платить Ернестові. Що ж до необхідності звернутися до психотерапевта — він цього нізащо не зробить . Чому? Цього вона пояснити не може, бо йдеться про конфіденційність. Вона не уникає роботи над власними проблемами й охоче зустрінеться з Ернестом на додаткових сеансах, аби надолужити згаяне. А оскільки проблеми клієнта віддзеркалювали її власні, їхнє вирішення було б корисним і для неї. Відтак Керол озвучила найсильніший аргумент: альтруїстичні вчинки на користь клієнта — це саме те, чого прагнув Ернест. Вони допоможуть розірвати зачароване коло егоїзму та параної, що їх вона успадкувала від матері та бабусі.

— Гаразд, Каролін, ви мене переконали. Ви міцний горішок. Якщо мені колись доведеться свідчити в суді, я волів би мати вас на своєму боці. Розкажіть мені про ваші стосунки з клієнтом.

Як досвідчений консультант, Ернест уважно вислухав розповідь Керол про те, що їй найбільше не подобається: лють, пиха, самотність, одержимість статками та статусом, байдужість до всього іншого в житті, зокрема й до шлюбу.

— Найбільше мене дивує те, — мовив Ернест, — що він не дивиться в майбутнє. Ці події та емоції настільки ним заволоділи, що він почав ототожнювати себе з ними. Маємо знайти спосіб змусити його зробити кілька кроків назад. Треба допомогти йому поглянути на себе з певної відстані — можливо, навіть у космічній перспективі. Саме це я й намагався зробити з вами, Каролін, коли пропонував вам поглянути на певну ситуацію з висоти низки численних життєвих подій. Ваш клієнт перетворився на обставини , в яких опинився, він втратив відчуття свого «я», яке переживає ці події як один із часових відрізків існування. А найгірше те, що він переконаний: ці страждання залишаться з ним назавжди, навічно. Звісно, це яскравий симптом депресії — поєднання песимізму та смутку.

— І як можна цьому зарадити?

— Варіантів безліч. Зважаючи на те, що я почув, головними елементами його ідентичності є досягнення й ефективність. Імовірно, зараз він почувається геть безпорадним, і це його лякає. На мою думку, він забув про те, що має вибір, а можливість вибирати дозволяє змінитися. Треба допомогти йому усвідомити, що ця катастрофа не є примхою долі. Це результат власного вибору — скажімо, його шанобливого ставлення до грошей. Щойно він зрозуміє, що є ініціатором цієї ситуації, можна буде поступово підвести його до думки про те, що він здатен знайти вихід: вибір змусив його в ній опинитися, і вибір допоможе з неї виборсатися. Або ж, — вів далі Ернест, — цей чоловік не усвідомлює того факту, що його страждання розвиваються за законами еволюції: вони існують, вони мають початок і кінець. Ви навіть можете спробувати згадати з ним моменти з його минулого: чи відчував він такий гнів або ж страждання раніше, чи пригадує він, що біль ущухав, бо ж і цей біль теж ущухне, перетворившись на ледь уловимий спогад.

— Дуже добре, Ернесте. Просто чудово! — Керол енергійно занотовувала щось у свій блокнот. — Що ще ви можете сказати?

— Гм, ви зауважили, що ваш клієнт — психотерапевт. Отже, маємо додаткові важелі впливу. Працюючи з терапев­тами, я часто усвідомлюю, що можу використовувати їхні професійні якості. Це гарний спосіб змусити їх дистанціюватися від себе та поглянути на себе з іншого боку.