Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Отже, що ви відчуваєте зараз? — поцікавився він.

— Знаєте, Ернесте, саме про це і йшлося, коли я говорила, що доля примхлива. Якби випала інша комбінація гральних кубиків, ми з вами могли би бути коханцями, а не психотерапевтом і пацієнткою. І я щиро вірю, що як коханець ви були б для мене кориснішим, аніж як терапевт. Ернесте, я не прошу багато — я хочу зустрічатися з вами раз або двічі на тиждень, щоб ви тримали мене у своїх обіймах, і я могла б позбутися сексуального напруження, яке мене просто вбиває.

— Я зрозумів, Каролін. Але я ваш психотерапевт, а не коханець.

— Але ж це примха долі. Про щось особливе й не йдеться. Усе могло бути інакше. Ернесте, чому б нам не перевести годинник назад, повернутися до тієї книжкової крамниці та знову кинути наші кубики? Станьте моїм коханцем — я просто вмираю від цього збудження.

Керол поволі зісковзнула з крісла, підсунулася до Ернеста і притулилася головою до його коліна.

Ернест знову поклав руку на її волосся. «Господи, як же мені подобається до неї торкатися… А її нестримне бажання кохатися зі мною — бачить Бог, я можу це зрозуміти. Скільки разів я потрапляв у тенета пристрасті? Мені її шкода, і водночас я розумію, про що йдеться, коли вона говорить про примхливість долі й нашу зустріч. Мені це теж не подобається. Я б радо був її коханцем, а не психотерапевтом. Мені так хочеться спуститися на підлогу і зняти з неї одяг… Я хотів би пестити її тіло. Хтозна, що трапилося б, якби ми справді познайомилися у книжковій крамниці. Може, ми стали б коханцями? І, можливо, вона має рацію: тоді я запропонував би їй більше, аніж можу запропонувати як психотерапевт. Та ми ніколи про це не дізнаємося — то був би неприпустимий експеримент» .

— Каролін, ви просите перевести стрілки годинника, стати вашим коханцем… Я хочу бути з вами чесним… ця спокуса оволоділа не тільки вами… мені теж приємно чути ваші слова. Гадаю, нам було б добре разом. Але боюся, що його стрілки, — з цими словами Ернест повернувся до годинника, захованого в шафі, — не вдасться повернути назад.

Кажучи це, Ернест знову почав гладити волосся Каролін. Вона ще тісніше притислася до його коліна. Раптом Ернест забрав свою руку й сказав:

— Каролін, поверніться, будь ласка, на своє місце. Я маю сказати вам дещо важливе.

Він замовк, а Керол швиденько цмокнула його в коліно й повернулася на місце. «Гаразд, хай уже виголосить свій маленький протест, а я підтримаю цю гру. Він намагається переконати себе, що чинить опір, то й нехай!»

— Пропоную повернутися на кілька хвилин назад, — мовив Ернест, — і проаналізувати, що тут коїться. Дозвольте мені поділитися моїми думками щодо цієї ситуації. Ви були засмучені та звернулися по допомогу до мене, спеціаліста з психічного здоров’я. Ми зустрілися й уклали угоду, згідно з якою я пообіцяв усіляко допомагати вам у боротьбі. Через певну «інтимність» наших зустрічей у вас розвинулися почуття до мене. Боюся, що і я доклав до цього руку… те, як я поводився — обіймав вас, гладив по голові, — тільки роздмухало полум’я. І мене це дуже турбує. Та, попри все, зараз я не можу передумати і скористатися вашими почуттями, аби отримати задоволення.

— Ернесте, ви не зрозуміли. Ішлося про те, що як коханець ви будете для мене найкращим психотерапевтом. П’ять років ми з Ральфом…

— Ральф — то Ральф, а я — це я. Каролін, у нас майже не лишилося часу, тож нам доведеться продовжити цю дискусію на наступному сеансі. — Ернест підвівся, що свідчило про закінчення сеансу. — Та дозвольте наостанок поділитися одним спостереженням. Сподіваюся, що наступного разу ви почнете шукати способи використання того, що я можу вам запропонувати, а не намагатиметеся пробити мій захисний мур.

Обіймаючи Ернеста на прощання, Керол мовила:

— Я теж хочу вам дещо сказати, Ернесте. Ви настільки наполегливо переконували мене в тому, що я не повинна обирати шлях своєї матері, не повинна знімати з себе відповідальність за своє життя. І сьогодні я спробувала втілити це на практиці, я намагаюся виправити у своєму житті хоча б щось. Я бачу, що саме (а головне, кого) я потребую у своєму житті, й намагаюся «зловити момент». Ви порадили мені жити так, щоб уникнути майбутніх розчарувань, — саме це я й роблю.

На це Ернест не зміг нічого відповісти.

Маючи вільну годину, Маршал вийшов на веранду, аби насолодитися красою свого бонсаю. То був цілий гайок — дев’ять крихітних і неймовірно гарних кленів, чиї яскраво-червоні листочки вже намагалися вирватися з бруньок. Він пересадив їх минулого тижня. За допомогою палички акуратно струсив ґрунт із корінців дерев, а потім висадив їх у великий блакитний горщик за традиційною схемою, що передбачала дві неоднакові групки: шість і три дерев, а між ними — крихітний сіро-рожевий камінчик, привезений із Японії. Маршал помітив, що одне деревце у більшій групі почало хилитися — це означало, що вже за місяць воно почне заважати своєму сусідові. А тому відрізав шматок мідного дроту завдовжки шість дюймів та обережно обмотав ним стовбур непокірного деревця, намагаючись його випростати. Раз на кілька днів він трохи послаблюватиме дріт, а через п’ять-шість місяців його доведеться зняти, аби не пошкодити стовбур прекрасного клена. О, якби ж то й у психотерапії все було так просто!